Черкащанка Світлана Гонтарева з початком повномасштабного вторгнення виїхала з родиною до Швейцарії. Оскільки жінка була на шостому місяці вагітності, то її п’ята дитина — донька Ліна, народилася за кордоном.
Про це пише УНІАН.
Сама Світлана не припинила підтримку України — стала частиною закордонного волонтерського руху. Як розповіла Світлана Суспільному, доброчинний проєкт “Українські смаколики” за кордоном об’єднав українців
Коли та чому ви вирішили виїхати з України?
Мене повномасштабна війна застала в Черкасах на шостому місяці вагітності. Мала народитися п’ята дитина — донечка. Спочатку ми дуже хвилювалися, не знали, що робити. 22 березня 2022 року ми поїхали з Черкас на Закарпаття. Там знаходилися рівно два місяці. Я досі пам’ятаю ніби сьогодні, я сиділа на гойдалці і думала, що робити. Два місяці пройшло, наче вже час звільняти місце, там де ми жили, і повертатися назад.
І почала згадувати все це знову. І я побачила телефонний дзвінок, де написано “Швейцарія”. Номер був не підписаний, а автоматична мережа визначила місце, з якого дзвонили.
Це була моя подруга, яка, виявляється, виїхала ще в березні. Ми з нею говорили, і вона запропонувала приїхати туди, спокійно народити, а потім вирішити що і куди далі. І ми вирішили, що Ліна народиться, а це було літо, і до осені ми побудемо, потім поїдемо назад, щоб діти могли нормально в школу їздити.
Але не так сталося. 1 травня 2022 року ми покинули Україну. Поїхали, в нас тоді був бус, тож добиралися ним. Одну добу ми їхали до Відня, переночували там, і наступного ранку виїхали, і ввечері ми були в Швейцарії. Тобто 2 травня ми прибули і рівно через два місяці, 2 липня, у нас народилася донечка Ліна в Базельському університетському шпиталі.
Чи не було труднощів?
Були труднощі. Перед нашим від’їздом в авто були несправності, і коли ми виїжджали, нам їх усунули. Але коли ми виїжджали, авто знову ту саму помилку показало, тож ми думали — їхати чи залишатися до понеділка. Але вирішили їхати так, і це було дуже складно для чоловіка. Він був за кермом, але він не здавався, і ми потихеньку доїхали.
Коли приїхали, чим займалися, як адаптовувалися?
Виходить, що перший місяць, коли ми приїхали, ми займались документами, оформляли дітей в школу. Народилася Ліна 2 липня. Якраз я встигла місяць трохи оговтатися після пологів, як діти пішли в школу, садочок. Найстарша донька не захотіла залишатися тут. Вона три тижні прожила з нами, а потім поїхала в Черкаси на випускний і залишилася там. Згодом переїхала в Київ, де знайшла роботу, проживає і працює там зараз, через що я дуже хвилююся постійно.
Як ви адаптувалися?
Коли ти не знаєш мови, все стає складнішим. Чоловік з осені пішов на курси вивчення німецької мови, а я ж народила Ліну і не могла піти на курси. Я навіть довгий час на вулиці не з’являлася, боялася.
Що таке “Українські смаколики”?
Влітку 2022 року одна жінка з Харкова хотіла продавати якусь випічку й шукала інформацію, де, як і чи можна таке робити в Базелі, щоб допомагати Україні. Спочатку вона спробувала зробити це на блошиному ринку і вийшло вдало. Потім написали в групі “Базельчани” у фейсбуці, звернулися до інших українок, які проживали в Базелі до війни і робили щось схоже. Був намет від Базельського осередку українців, вони робили обіди, окрім цього, час від часу, збирали гроші для України. Потім почало приєднуватись все більше і більше людей. Почали з’являтися нові локації зі “Смаколиками”.
Є у нас тут волонтерка Ольга Новаковська, яка вже одинадцятий рік займається усім цим. І через неї ми допомагаємо нашим військовим. Тому коли ще якась локація “Українських смаколиків” відкривається, то це ще більше допомоги для України. Також я отримувала українські сувеніри, український рушничок й проводила розіграші. Таким чином ми збираємо кошти, для того, щоб допомагати і підтримувати наших людей.
Я долучилася до проєкту два з половиною роки тому, коли нашій меншій доньці було шість місяців. Чоловік відвозив щось на різні точки “смаколиків”. Це було не постійно, але я бачила у фейсбуці дописи і намагалася не залишатися осторонь. Це був мій невеличкий вклад для нашої перемоги. Зараз вже це не модно казати, чи навіть люди перестали це казати, але все одно ми це робимо. Коли дитина підросла, з лютого 2023 року я постійно готувала борщі.
Я живу в Лауфені, це поблизу великого міста Базель. Я майже щосуботи їздила туди на приготування смаколиків: готувала борщ й інші різні страви. Але в основному я готую саме борщ. Мене так і знають місцеві люди, деякі навіть в телефонній книзі попідписували мене “Світлана Борщ”. А вже з кінця минулого року нам з чоловіком дали дозвіл організувати “Українські смаколики” в Лауфені. Жінки й чоловіки об’єднуються, готують українські страви і ми збираємо кошти таким чином для допомоги України. 50 відсотків зібраних нами коштів я відправляю для нашого центру “Захисту життя”, а інші 50 відсотків — на потреби наших військових, наших реабілітаційних центрів, наших шпиталів. Також волонтеримо, багато-багато всього збираємо і різні гуманітарні допомоги теж відправляємо.
Також я допомагаю у Лайф-центрі “Захисти життя”. Я є однією з його засновниць. Ми разом з Оксаною Валенчук відкривали його 1 березня 2018 року. У перший рік нашого приїзду у Швейцарію я почала збирати різні речі для малюків, для вагітних. Був один перевізник, який якось написав у фейсбуці про те, що візьме дві благодійні посилки безоплатно. Я до них звернулася й вони до мене приїжджали в Лауфен. Тож по 30-40, по 60 кілограмів всілякого добра я передавала. Зазвичай це нові, дуже красиві речі: і одяг, і аксесуари, і засоби гігієни, всього-всього збираю багато. Збирала цілий рік і відправляла цим перевізником. Потім у нього сталися проблеми, я знаходила інших і знову-знову продовжувала збирати все й відправляти в наш Лайф-центр. Там залишилися жінки, які продовжують волонтерити, які продовжують працювати, а я продовжую допомагати звідси. Під час воєнного стану у нашому центрі з’явилося багато жінок, переміщених з інших територій. У нас з’явилося багато підопічних з інших областей, тож запитів побільшало.
Яке найважче завдання доводилося вирішувати?
Не знаю, одразу не пригадаю. Мені здається, що коли ти в стресі, то ти можеш не помічати важкості всього. Ти на автоматі можеш робити стільки справ. Тому що коли ти стаєш для когось підтримкою, таким чином ти підтримуєш себе.
Як ви встигаєте поєднувати це все з вихованням дітей?
Встигаю, я завжди не залишалася тільки мамою. Я кажу, що я роблю це тому, що в мене є діти. Те, що зараз діється, не повинно бути. Тож кожна свідома людина має долучитися до виборення свободи народу там, де ми можемо і як ми можемо.
Як іноземці реагують на українські страви?
Іноземці реагують на наші страви дуже чудово. Їм подобається українська кухня. Мабуть, коли ми поїдемо звідси, то смак борщу залишиться в пам’яті людей. Нас не буде тут, українців, але Україну пам’ятатимуть такою смачною, як наш борщ, наші варенички, наші млинчики. Багато швейцарців вже наперед пишуть мені, що прийдуть за борщем, за пампушками, багато хто приходить вже зі своїми баночками. Це вже, знаєте, така інтеграція, це вже так по-домашньому. Іноземці люблять нашу кухню. Ми готуємо смачно, тому іноземцям дуже подобається.
Чи були якісь складнощі з приготуванням, транспортуванням?
Так, звичайно, коли це далека дорога, коли я їду і везу 10 літрів борщу потягами. І коли зі мною ще троє дітей — якщо вони зі мною, то це непросто. Іноді хтось бачить зі знайомих і каже, як ти справляєшся, як ти це робиш? Не знаю, справляюся. Але набагато важче тим, хто знаходиться під обстрілами. І тим, хто справді обороняє нашу країну, тримає наше небо, забезпечує мир.
Але з приготуванням складнощів немає. Продукти свіжі я купую, готую з любов’ю. Встаю в суботу о п’ятій ранку. Вже кожна субота в мене у квартирі пахне борщем. Всі сусіди, люди на вулиці знають про борщ. До речі, почалася ця історія з борщем з того, що я 18 серпня 2023 року вирішила познайомити наших сусідів з борщем. І вирішила влаштувати у дворі знайомство з борщем. Приготувала його, тоді записалася (бо тут спочатку треба записатися й повідомляти про те, що ти хочеш робити). Нас було тоді 23 людини і я для них приготувала борщ, напекла закарпатських кіфликів з горіхами, діти мені допомогли. Приготувала два види борщу: вегетаріанський і з м’ясом й на сусідах перевірила вперше як вони сприймуть. Вони просто шоковані були, наскільки борщ смачний. Я їх вчила вимовляти “борщ”. Це було 18 серпня 2023 року, а 2 лютого я потихеньку інших швейцарців перевіряла, як вони люблять сир.
Я часто збираю допомогу для Лайф-центру і ті сім’ї, які щось віддають, я їм приношу у поштову скриньку наш сир український. Я на них перевіряла теж, як вони реагують. Їм дуже подобається.
Не збираєтесь припиняти готувати для доброчинності?
Звісно, ні. Раз на місяць в суботу відбувається наш ярмарок, ми маємо дозвіл офіційний. Можливо, з червня будемо мати дозвіл двічі на місяць в Лауфені. А в інші суботи я їжджу в Мутенс, на іншу точку, де наші дівчата теж збирають кошти для військових.
