У сучасному світі існують різні підходи до визначення громадянства новонароджених. Одні держави застосовують принцип jus soli (“право ґрунту”), коли громадянство надається автоматично всім дітям, народженим на території країни, незалежно від національності їхніх батьків. Інші керуються принципом jus sanguinis (“право крові”), за яким дитина отримує громадянство за походженням від батьків. У деяких країнах діє змішана система або встановлені додаткові умови для надання громадянства новонародженим. Про це повідомляє ФАКТ.
Країни, які надають громадянство за правом народження (jus soli)
До держав, що застосовують принцип jus soli без жодних обмежень, належать США, Канада, Аргентина, Бразилія, Мексика, Венесуела, Гаяна, Парагвай, Перу, Уругвай, Сент-Кітс і Невіс та Барбадос. У цих країнах будь-яка дитина, народжена на території держави, автоматично стає її громадянином, незалежно від громадянства батьків. Такий підхід історично сформувався у країнах Америки, які заохочували міграцію та прагнули швидко інтегрувати нових громадян у свої суспільства.
У США право на громадянство за місцем народження закріплено у 14-й поправці до Конституції. У Канаді це право також гарантоване законодавством і діє без жодних додаткових умов. У країнах Латинської Америки аналогічні норми закріплені в національних конституціях та імміграційних законах.
Європейський підхід: обмежене jus soli та jus sanguinis
У більшості країн Європейського Союзу застосовується принцип jus sanguinis, тобто громадянство передається дітям від батьків. Однак деякі європейські держави мають певні винятки та дозволяють отримати громадянство за народженням, якщо виконані додаткові умови.
Ірландія – дитина отримує громадянство, якщо хоча б один із батьків є громадянином Ірландії або Великої Британії, або легально проживав у країні щонайменше три роки до народження дитини.
Франція – громадянство автоматично надається при досягненні 18-річного віку, якщо дитина проживала у Франції щонайменше п’ять років з 11-річного віку. У деяких випадках отримати громадянство можна раніше – з 13 або 16 років.
Німеччина – новонароджений може стати громадянином, якщо хоча б один із батьків має дозвіл на постійне проживання та мешкав у Німеччині щонайменше вісім років.
Португалія – дитина отримує громадянство, якщо хоча б один із батьків легально проживав у країні протягом року перед її народженням.
Бельгія – надає громадянство дітям, якщо хоча б один із батьків проживав у країні п’ять років до їх народження.
У більшості інших європейських держав діти, народжені від іноземців, можуть набути громадянства через натуралізацію після тривалого проживання в країні.
Виключні випадки та особливі умови
Окрім вищезазначених правил, деякі країни надають громадянство дітям, народженим на їхній території, якщо вони не мають права отримати громадянство жодної іншої держави. Це правило діє, наприклад, у Великій Британії та деяких скандинавських країнах. Також існують окремі програми для дітей біженців та осіб без громадянства.
Отже, принцип надання громадянства за народженням значно відрізняється у різних країнах. У той час як США, Канада та більшість країн Латинської Америки гарантують автоматичне громадянство всім новонародженим на їхній території, у Європі та інших частинах світу переважає принцип “права крові”, з обмеженими винятками. Потенційні батьки, які планують народження дитини за кордоном, повинні уважно ознайомитися з місцевими законами, щоб уникнути непорозумінь і врахувати всі можливі наслідки для свого майбутнього громадянства та прав дитини.