Україна вже тривалий час перебуває в глибокій демографічній кризі. Ще до початку повномасштабного вторгнення росії демографічні тенденції не вирізнялися оптимізмом, проте з 2022 року ситуація набула критичного характеру: смертність населення майже втричі перевищила народжуваність.
За оцінками науковців Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, чисельність населення на початку 2025 року (без урахування тимчасово окупованих територій) становить близько 28-30 мільйонів осіб. Частина населення виїжджає за кордон у пошуку прихистку, люди гинуть на фронті, під час ракетних обстрілів житлового фонду, виробничих об’єктів і критичної інфраструктури, розповідає “Наше слово”.
Такі втрати характерні для будь-якої країни в умовах війни. Однак додатковим чинником виступає постійний сильний стрес, який негативно впливає на стан здоров’я та тривалість життя українців. Найвище скорочення населення з різних причин спостерігалося у 2024 році ‒ до 800 тисяч осіб.
За даними за перше півріччя 2024 року, на 100 народжень припадало 286 смертей, тоді як у 2023 році на 100 народжених в Україні припадало 265 померлих. Тим часом на кожні 100 народжень у Польщі припадало приблизно 106 смертей. Таким чином, Україна одночасно опинилася в групі країн з найвищою смертністю та найнижчою народжуваністю. Багато українських родин свідомо відкладають народження дітей через невизначеність і загрози війни. Це створює відкладений ефект, наслідки якого Україна відчує ще довго після завершення бойових дій. Водночас триває процес старіння нації ‒ частка осіб старшого віку в структурі населення зростає.
Міграційні втрати: тимчасово чи назавжди?
Одним із найбільших факторів втрати населення є зовнішня міграція. За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, кількість українців за межами країни сягнула 6,9 мільйона осіб. Водночас вітчизняні демографи називають цю цифру завищеною ‒ різниця з українськими прикордонними даними може сягати до 2 мільйонів. У перші тижні повномасштабної війни в 2022 році значна частина виїздів не була належно зафіксована, а згодом багато українців, які перебували за кордоном нелегально, змогли легалізувати свій статус. Це суттєво ускладнює точний облік.
Найбільші потоки біженців були спрямовані до Польщі, Німеччини та Чехії. Станом на січень 2025 року, Польща надала тимчасовий захист 993 тисячам українців, що становить 23,2% від загальної кількості біженців у ЄС. Загалом, у країні проживає близько 1,5 мільйона громадян України, включаючи як біженців, так і довгострокових мігрантів. Хоча Польща продовжує надавати значну підтримку, громадська думка щодо українських біженців змінилася: підтримка знизилася з 94% у 2022 році до 57% наприкінці 2024 року.
Зростає занепокоєння тим, що чимало людей не просто шукають тимчасовий притулок, а планують залишитися за кордоном назавжди. Чим довше триває війна, тим більше українців адаптуються до нових умов, інтегруються в іноземні суспільства та втрачають мотивацію повертатися.
Інформаційна завіса окупованих територій
Невизначеною залишається чисельність населення на тимчасово окупованих територіях. Відомо, що до повномасштабної війни в Криму проживало близько 2,4 мільйона осіб. Але ці дані не враховують російських військових і цивільних, яких рф цілеспрямовано переміщує з власної території, змінюючи етнічний і соціальний склад регіону. На інших окупованих територіях оцінки варіюються від 1,2 до 2,5 мільйона осіб, однак через інформаційну блокаду достеменно оцінити чисельність неможливо.
Демографи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ попереджають про небезпечне явище «демографічного захоплення» ‒ коли росія заселяє захоплені території власними громадянами, прагнучи витіснити або асимілювати місцеве населення. В майбутньому це створить масштабну проблему, що вимагатиме міждержавного врегулювання.
Вимирання Сходу та тиск на Захід
Найгостріша демографічна ситуація ‒ на Сході України. Постійні бойові дії, руйнування міст, масові виїзди населення, відсутність роботи й житла ведуть до ризику повної депопуляції цих територій. Експерти вже використовують образ «монгольської пустки», щоб підкреслити масштаби загрози ‒ безлюдні простори без перспектив відродження.
Натомість західні області, куди переїхало багато внутрішньо переміщених осіб, стали відносно безпечним прихистком. Але навіть тут не варто говорити про стабілізацію ‒ перенаселення, зростання безробіття, соціальні й інфраструктурні навантаження створюють нові ризики.
Демографічна політика як виклик нації
Україна потребує термінової, продуманої демографічної політики. Йдеться не лише про фінансову підтримку домогосподарств і бізнесу, а й про комплексні програми повернення громадян, створення привабливих умов для молоді й кваліфікованих кадрів, інвестиції в охорону здоров’я, психосоціальну допомогу, убезпечену інфраструктуру.
Важливо також сформувати дієві механізми мотивації до народження дітей, повернення з-за кордону та активної участі у відбудові держави. Невідкладною є потреба у проведенні перепису населення ‒ без точних статистичних даних неможливо розробити ефективну соціальну політику та стратегію післявоєнного відновлення.
Україна входить у критичну фазу демографічного скорочення, і ця проблема має стати національним пріоритетом. Адже йдеться не просто про статистику ‒ це питання майбутнього країни, її економіки, культури, соціуму, армії, а отже ‒ її державності.
