Практика та соцопитування підтверджують, що навіть попри труднощі з безпековими та економічними факторами, Україна здатна залучити внутрішні та зовнішні ресурси для повернення частини своїх громадян на Батьківщину. Для цього варто активізувати державну політику та ініціативи громадянського суспільства в напрямку зміцнення тих аспектів впливу на повернення мігрантів, в яких ми вже маємо потенціал, або можемо усунути наявні проблеми.
Серед факторів, які Україна вже може застосувати, виділяються психологічні, економіко-правові та стимулюючі. Навіть без залучення значних фінансових ресурсів, Україна може зберігати зв’язок з новою українською діаспорою, демонструвати прояви того, що ані українська держава, ані нація про них не забули й акцентувати на ностальгічно-патріотичній тематиці. Враховуючи, що за декілька років перебування українці за кордоном ще не встигли набути нової національної ідентичності – є сенс спрямовувати зусилля на посилення впливу психологічного фактору.
Безумовно, потрібна не лише патріотична, але й економічна мотивація, практична та інформаційна підтримка кредиту народної довіри до побудови правової держави в Україні, котра вже здійснює економічні реформи: демократичний розвиток, протидія правовому нігілізму, боротьба з корупцію і тд.
Фахівці Центру економічної стратегії (ЦЕС) для допомоги українцям повернутися додому пропонують надати українським біженцям свободу пересування і вибору місця проживання на рівні з громадянами ЄС. Метою України є вступ до Євросоюзу. Після вступу в ЄС українці однаково отримають право жити в будь-якій країні ЄС, а надання такого права пришвидшить інтеграцію України з ЄС. Експерти ЦЕС вважають, що це стимулюватиме українців повертатися, бо вони не боятимуться втратити пільги або права на проживання за кордоном. Таким чином будуть зменшені бар’єри для приїзду в Україну, а наші мігранти вестимуть «життя на дві країни» з проведенням більшого часу на Батьківщині[1].
Серед інших корисних рекомендацій для повернення українських мігрантів могли б бути корисними наступні пункти:
- Співпраця з європейськими країнами щодо організації програм повернення українців після війни. Аргументом може бути те, що це зміцнить економіку України, й вона менше потребуватиме європейських коштів.
- Розвиток механізмів державно-приватного партнерства задля розширення залученості українських мігрантів до ринку праці: допомога з курсами перекваліфікації, система пільгового кредитування і тд.
- Використання привабливості української освіти – один з головних «козирів», котрими вже зараз володіє українська Батьківщина для української молоді за кордоном. Розширення можливостей повернення дітей-біженців до навчання в українських школах, зарахування предметів, вивчених на Заході, без додаткових іспитів, вступу до українських вишів на бюджет та стипендію. Одним з таких рішень може бути запропонована Міністерством освіти і науки вивчення українознавчого компонента – програму, за якою діти українських біженців, які відвідують школи в інших країнах, можуть отримати й українські атестати[2]. Українські діти можуть вивчати лише ті предмети, які не викладають у країні перебування – наприклад, українську мову та історію. І вони не лише зберігають зв’язок з Україною, але й мають можливість вступати в українські виші. За даними ЦЕС, більш схильні повернутися додому ті українські діти, які зараз навчаються дистанційно в українських школах і помітний чіткий взаємозв’язок між навчанням в українській школі онлайн та бажанням повернутися в Україну[3]. Це ще раз засвідчує необхідність збільшення ресурсів на комунікацію із співвітчизниками за кордоном через українські відомства та організації.
- Враховуючи широкий простір для реформ в Україні та можливість застосування нових економічних підходів, варто акцентувати на можливостях створення нових робочих місць в Україні. Та здійснювати інформаційний акцент на перевагах роботи в рідному ментально-психологічному середовищі.
- Сильною стороною України є доступність вітчизняної медицини, що може бути стимулюючим фактором підтримки зв’язку з Батьківщиною та подальшого повернення.
Висловлені деякими експертами ідеї повернення за компенсацію вважаємо доцільними лише за рахунок іноземних держав. В іншому випадку – це може створити суспільну напругу та поставити в нерівне становище тих, хто жив в Україні під час війни, і хто виїхав.
Експерти дослідження, проведеного аналітичною групою Infolight.Ua, виділяють комплексні заходи та реформи, котрі може провести українська держава та громадянське суспільство, із зазначенням джерел ресурсів на ці програми та ініціативи.
Кроки держави:
Любомир Скочиляс, президент Суспільно-гуманітарного консорціуму «Генеза»: Найперше Україні потрібна перемога у війні. Якщо Україна програє, то 99,9% біженців, з тих, які на 4-му році війни продовжують перебувати за кордоном, не повернуться. Важливо запроваджувати цільові програми з повернення мігрантів, через надання пільг для старту бізнесових проектів, сприяння вирішенню житлових питань через відповідну освітню, медичну та соціальну політику.
Тарас Радь, політолог, координатор Громадської мережі ОПОРА у Львівській області, військовослужбовець ЗСУ: Україна повинна почати реформи лібералізації, організувати єдині правила для всіх без порушень, позбавити силові органи невластивих для них функцій економічного нагляду. Потрібно руйнувати сформований в суспільстві «корупційний консенсус», створити хороші умови для бізнесу. Варто сконцентруватися на конкретних кластерах, для яких держава має підготувати якісну нормативну базу й створювати менше перешкод: ІТ, технології, креативне виробництво, аграрна сфера – одна зі стратегічних галузей, з точки зору майбутньої євроінтеграції, так світової ролі України. Держава має цінувати креативних людей, які можуть створювати додану вартість, а не просто ходить на роботу.
Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, аналітик Фундації Global Ukraine:
- Житлові програми для тих, хто втратив житло, допомога з пошуком роботи, інвестиційні програми для тих, хто займається підприємницькою діяльністю для розвитку місцевих громад.
- Інформаційні та реінтеграційні кампанії, спрямовані на об’єднання суспільства, оскільки зараз відчутний «розкол», напруга між тими українцями, які залишилися в Україні, і тими, хто виїхав.
Даріуш Матерняк (Dariusz Materniak), головний редактор польсько-українського порталу polukr.net, доктор суспільних наук у галузі безпеки: Максимально стабілізувати ситуацію, наскільки це можливо в рамках мирних переговорів, а також прагнути створити сприятливі умови для притоку іноземних інвестицій та початку реконструкції. Хороші економічні результати завжди спонукатимуть людей повертатися та продовжувати соціально-економічну діяльність у країні.
Роман Лехнюк, історик, публіцист, викладач університету «Львівська політехніка»: Створити атмосферу, в якій люди бачитимуть перспективи для себе у житті в Україні. Це стосується: рівня життя, почуття безпеки, можливостей здобувати якісну освіту, особистісного і кар’єрного зростання, функціонування соціальних ліфтів і т.д. Загалом – стандартний набір політичних, економічних та інших практик, які забезпечать розвиток і країни, і, відповідно – людей.
Олександра Сорокопуд, кандидатка політичних наук, CEO у YMCA Lviv, працювала в UNHCR, the UN Refugee Agency: Якщо Україна якісно подбає про громадян, що залишились, а також повноцінно реформує силову систему, медичну, освітню, судову, можна буде починати діалог про повернення. Без цих кроків він, на жаль, і далі буде мати популістичний характер. Жінки з малими дітками, які отримують соціальні виплати та підтримку в Європі, не повернуться на зарплати, якими не можливо утримати родину та дрібні соціальні виплати. А це та група, яка дуже потрібна Україні для розвитку.
Ресурси:
Тарас Радь, політолог, координатор Громадської мережі ОПОРА у Львівській області, військовослужбовець ЗСУ: Мають бути не прямі ресурси, а закладення фінансування на програми, які створять можливості для повернення. Відкриття особливих економічних зон, інвестиції у цільові програми, створення кластерів, дешеві кредити за створення робочих місць для малого та середнього бізнесу. Донорами можуть стати іноземні партнери: ФРН, Нідерланди, USAID. При цьому зацікавлювати інвесторів природними ресурсами – можливо й допустимий на перших порах крок, але це не може бути тривалим і повинне перерости в економіку з високою доданою вартістю.
Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, аналітик Фундації Global Ukraine: Важливим є запровадження цілісного підходу до повернення мігрантів – зокрема, за участі МЗС, дипломатичних установ, українських ГО як в Україні, так і за кордоном. Варто розробити Національну програму (стратегію) повернення мігрантів, яка б передбачала конкретний перелік дій задля повернення та стимули. Окрім коштів від міжнародних фондів та партнерів, у партнерстві з українським бізнесом, запроваджувати програми перекваліфікації та зайнятості, грантів для навчання в потрібних секторах економіки. Важливим також є можливість використати досвід мігрантів та їхні компетенції, які вони набули, перебуваючи за кордоном. Створити «єдине вікно», щоб вирішити питання документів, житла, працевлаштування тощо.
Даріуш Матерняк, (Dariusz Materniak), головний редактор польсько-українського порталу polukr.net, доктор суспільних наук у галузі безпеки: Допомога від ЄС чи Світового банку, безперечно, може бути корисною для здійснення заходів, спрямованих на заохочення повернення біженців, а також прибуття мігрантів. Варто також спостерігати, як цей тип процесів виглядає в країнах ЄС, які і як реалізуються програми, пов’язані з міграцією, які можливості вони створюють, а також які ризики вони можуть спричинити для безпеки та соціальної стабільності.
Роман Лехнюк, історик, публіцист, викладач університету «Львівська політехніка»: Можна сподіватись на дієву фінансову допомогу міжнародних партнерів і внутрішньоукраїнські ресурси. Ключовий параметр тут не так кількість і походження ресурсів, як розпоряджання ними. Збереження масштабних зловживань, відверта корупція, нестача економічної свободи, боязнь приймати непопулярні рішення – усе це нівелює потенціал будь-яких програм повернення біженців.
Любомир Скочиляс, президент Суспільно-гуманітарного консорціуму «Генеза»: Для реалізації успішних програм з повернення мігрантів, необхідно залучати власні ресурси, а для цього потрібен економічний розвиток. Корисним було б створення міжнародного консорціуму, який би складався з представників країни, де на даний момент є суттєва частка українських мігрантів, щоб вони підключилися до програм повернення їх в Україну.
Олександра Сорокопуд, кандидатка політичних наук, CEO у YMCA Lviv, працювала в UNHCR, the UN Refugee Agency: Україні доведеться опиратись на попередні досвіди, однак не механістично, а, радше, прогностично, щоб разом з партнерами виробити свої. Самостійно із задачею повернення своїх громадян Україна, на мою думку, не впорається через збільшення розриву в соціально-політичних поділах. Люди, що прийняли рішення виїхати і не повернулись протягом вже 3 років вочевидь потребують зміни соціального клімату для власного повернення. Україна ж ще не розвʼязала проблем реформування системи та має суттєві економічні виклики поруч з воєнними. Тому питання повернення українців та українок додому варто перевести з ідеологічної площини в економічну при формуванні та втіленні стратегій відновлення та євроінтеграції спільно з міжнародними партнерами.
Ініціативи громадянського суспільства:
Петро Олещук, доктор політичних наук, викладач КНУ ім.Тараса Шевченка, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна»: Найбільша проблема буде в ментальному розриві між тими, хто покинув країну і тими, хто прожив війну в Україні. Рівень розуміння між ними знижується і нам буде потрібно думати над стратегіями порозуміння між українцями. І це вимагатиме зусиль не лише з боку держави, але й з боку громадянського суспільства. Атмосфера полювання на відьом і загальної нетолерантності один до одного – не сприятиме поверненню в це суспільство. Чим вільніше буде українське суспільство – тим охочіше будуть в нього повертатися ті, хто потрібен Україні для її розвитку.
Тарас Радь, політолог, координатор Громадської мережі ОПОРА у Львівській області, військовослужбовець ЗСУ: Варто задуматися над побудовою стратегії глобального українства, як ресурсу для України. Жодна країна, окрім напевно Китаю та Індії, не має такої великої діаспори. Фігурують цифри 20-25 млн. українців за кордоном. Це фактично – ще одна Україна і українська держава має зуміти скористатися цією можливістю
Марта Олійник-Дьомочко, кандидат політичних наук, аналітик Фундації Global Ukraine:
Подолати суперечності між тими, хто в Україні, і тими, хто виїхав, в тому числі, за сприяння громадських організацій, шляхом наступних пунктів:
- Інформаційне висвітлення – інформування про те, яким чином українці за кордоном підтримують Україну, просувають українські наративи, організовують збори, мітинги.
- Запрошення мігрантів до діалогу – організація заходів, за участі представників громадського суспільства України та українських активістів за кордоном для обговорення важливих питань, спільних проєктів та подолання наявних розбіжностей.
- Кампанії серед мігрантів, що демонструють прогрес у безпеці, економіці, та якісних змінах в Україні. Також програми підтримки мігрантів через громадські об’єднання, які надають поради щодо адаптації.
- Кооперація між діаспорними організаціями та українськими громадами задля залучення потенціалу та навичок діаспори для змін в Україні.
Євген Магда, політолог, директор Інституту світової політики: створення позитивного образу України та мотивації до повернення наших співгромадян. Все інше потребуватиме значних фінансових ресурсів.
Даріуш Матерняк, (Dariusz Materniak), головний редактор польсько-українського порталу polukr.net, доктор суспільних наук у галузі безпеки: Усі типи ініціатив, які сприяють поверненню, представляють місцеві умови, зміни на краще, ефект від реконструкції тощо – будуть факторами, які позитивно впливатимуть на точку зору біженців щодо повернення до України. Варто звернути увагу та прагнути зменшити соціальні установки, які формують негативний образ людей, які втекли з країни від війни.
Роман Лехнюк, історик, публіцист, викладач університету «Львівська політехніка»: Потрібно утверджувати думку, що всі хто виїхав – реально чи потенційно є важливим для країни та її майбутнього. Ну і, звісно, громадянське суспільство повинне виконувати свою головну функцію – контроль влади задля руху України в правильному напрямку.
Любомир Скочиляс, президент Суспільно-гуманітарного консорціуму «Генеза»: Українське громадянське суспільство може забезпечувати інформаційний супровід цієї проблематики, спонукати державу до обговорення і пошуку рішень у цій царині, залучати організації громадянського суспільства інших країн (особливо, тих, де є багато біженців), до об’єднання зусиль для роботи з питаннями повернення біженців.
Однак варто враховувати, що реалізація повноцінної стратегії повернення українських біженців можлива насамперед вже після війни, коли буде відновлено фактор безпеки та впевненості у завтрашньому дні. Сьогодні ж може йтися про закладення підвалин для повернення в майбутньому і приділяти увагу розв’язанню актуальних системних проблем, щоб Україна не втратила ще більшу кількість громадян.
Олександра Сорокопуд, кандидатка політичних наук, CEO у YMCA Lviv, працювала в UNHCR, the UN Refugee Agency: Громадянське суспільство має бути посиленим та спроможним виконувати свою роль. Як на мене – зараз гостро стоїть питання виживання самого громадянського суспільства, його цінностей та опор. В той же час саме громадянське суспільство формує дискурс та пілотує інновації, які згодом може адаптувати держава. Якщо наше громадянське суспільство зможе захистити себе та стати спроможним гравцем у стосунках з державою та бізнесом, то так само зможе подбати про наших громадян тут і за межами країни. В іншому випадку стратегії порятунку будуть стихійними та можуть призвести до швидкого вигорання, навіть за умов підтримки міжнародних донорів та партнерів. Першим кроком має бути підтримка інституційної спроможності організацій, які в такому випадку напрацьовуватимуть кращі практики для майбутніх проєктів повернення та реінтеграції людей як з фронту, так і з-за кордону, бо це має відбуватись паралельно.
Висновки:
- За умов побудови продуманої державної політики та співпраці української держави з вітчизняним бізнесом, громадянським суспільством та міжнародними державними й недержавними структурами, Україна має всі шанси для повернення частини своїх громадян на Батьківщину.
- Для повернення співвітчизників Україна може акцентувати на власних існуючих беззаперечних перевагах в яких ми вже маємо потенціал: вітчизняній медицині, системі освіти, в тому числі – вищої. А також підтримувати проєкти, котрі акцентують на впливі психологічно-патріотичних та стимулюючих факторів на українських громадян, котрі перебувають за кордоном.
- Для стимулювання повернення мігрантів, українській державі варто приділяти вагому увагу реформам, лібералізації економіки, побудові правової держави та боротьбі з корупцією, котрі сприяють формуванню позитивного іміджу держави за кордоном та корисні для активізації ділової активності. Не меншу увагу варто приділяти програмам стимулювання економічної активності та соціальної підтримки громадян, котрі стали біженцями в період війни та вибудувати систему довіри і сприяння з боку держави.
- Ресурсами для повернення та реінтеграції українських громадян на Батьківщину можуть стати програми внутрішнього українського державно-приватного партнерства, кошти зацікавленого українського бізнесу, фінансово-економічна допомога держав-партнерів, котрі мають численну українську діаспору. Але найвагомішим ресурсом може бути насамперед реформаційний потенціал та успішні реалізовані програми розвитку в Україні.
- Громадянське суспільство володіє потужним ресурсом інформаційної комунікації з новою українською діаспорою та значно більшим кредитом довіри, аніж держава. І може бути «агентом впливу» для підтримки позитивного іміджу Батьківщини, як фактору повернення. Важливою функцією українського громадянського суспільства є підтримка суспільної згоди та рівня толерантності то тих, хто виїхав під час війни, контроль за проведенням державних реформ та формування руху глобального українства.
[1] Михайлишина Дарія. Усе менше охочих повертатися. Як змінилися настрої українських біженців. https://epravda.com.ua/publications/2024/03/25/711576/
[2] Вивчення українознавчого компонента дітьми за кордоном: перелік шкіл. https://mon.gov.ua/news/vivchennya-ukrainoznavchogo-komponenta-ditmi-za-kordonom-perelik-shkil
[3] Вони повернуться? Чи бачать воєнні біженці своє майбутнє в Україні і що робить для цього влада. https://www.radiosvoboda.org/a/bizhentsi-povernennia-maibutnie/33090865.html
