Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну мільйони українців змушені були покинути свої домівки та виїхати за кордон у пошуках безпеки. З того часу минуло три роки, і тенденції повернення почали змінюватися. Якщо раніше значна частина біженців розглядала виїзд як тимчасовий захід, то зараз кількість тих, хто готовий повернутися на батьківщину, суттєво знизилася, передає ФАКТ.
Результати дослідження
За даними дослідження, проведеного агентством Info Sapiens на замовлення Центру економічної стратегії, станом на кінець 2024 року лише 43% українських біженців висловлювали намір повернутися в Україну. Це вперше, коли показник опустився нижче половини опитаних.
Причини такого розвитку подій доволі комплексні. По-перше, безпекова ситуація в країні залишається нестабільною. Навіть у регіонах, де бойові дії вже не ведуться, загроза обстрілів та можливі нові військові дії викликають побоювання серед людей, які знайшли прихисток у країнах Європи. По-друге, багато українців, які виїхали, втратили свої домівки через бойові дії. Повернення для них означає початок життя практично з нуля, без гарантії належних умов проживання та працевлаштування.
Час відіграє ключову роль у рішенні про повернення. Чим більше минає часу, тим менше біженців розглядають можливість повернутися. Значна частина українців, що виїхали, адаптувалися до нових умов життя за кордоном. Вони знайшли роботу, отримали доступ до соціальних виплат, а їхні діти інтегрувалися у місцеві освітні системи. Важливу роль відіграє підтримка, яку надають європейські країни, забезпечуючи українців не лише житлом і медичною допомогою, а й можливостями для розвитку та працевлаштування. У такій ситуації повернення до України видається менш привабливим, особливо якщо перспективи роботи та житлових умов на батьківщині залишаються невизначеними.
Категорії біженців
Згідно з дослідженням, біженців можна умовно поділити на чотири категорії. Перша група – так звані «патріотичні» біженці, які, незважаючи на складнощі, твердо налаштовані повернутися та допомагати у відбудові країни. Друга група – «квазітрудові мігранти», які розглядають перебування за кордоном як можливість заробітку, але не виключають повернення в майбутньому. Третя група – «класичні біженці», які втекли від війни та не планують повертатися, оскільки вже облаштували своє життя в нових країнах. Четверта група – це «люди із зон бойових дій», серед яких, попри всі складнощі, все ще залишається значний відсоток тих, хто бажає повернутися додому.
Ще одним важливим фактором є економічна ситуація. Війна серйозно вдарила по українській економіці, а це означає, що для багатьох повернення може стати фінансово невигідним рішенням. Високий рівень безробіття, низькі зарплати та зруйнована інфраструктура роблять адаптацію після повернення складнішою. Для порівняння, українці, які залишилися за кордоном, мають стабільний дохід і соціальний захист, що знижує мотивацію до повернення.
Значну роль у майбутньому поверненні біженців відіграватиме державна політика України. Якщо уряд створить дієві механізми підтримки репатріантів, зокрема у сфері житла, працевлаштування та інтеграції, кількість тих, хто готовий повернутися, може збільшитися. Водночас без завершення бойових дій та відновлення базової інфраструктури цей процес залишатиметься обмеженим.
Наразі ситуація виглядає так, що масове повернення українських біженців малоймовірне у найближчі роки. Багато хто вже закріпився в нових країнах, а економічна та безпекова ситуація в Україні не дає достатньо стимулів для повернення. Попри це, деякі українці зберігають надію на відновлення країни та повернення додому, що залежатиме від багатьох чинників – від тривалості війни до економічного відродження України.