2025 рік ознаменувався зрушеннями в одному з найчутливіших і найпостійніших викликів для Європейського Союзу — міграційній політиці. Тривалий час саме Німеччина залишалася головною точкою притягання для шукачів притулку, однак ці позиції більше не є беззаперечними. Європейська міграційна карта зазнає змін, і тепер країни Південної Європи виходять на передній план як нові центри тяжіння для мігрантів, пише ІА “ФАКТ”.
Німеччина вже не на вершині: причини падіння міграційного тиску
Згідно з новими даними Європейської комісії, які оприлюднила німецька газета Welt am Sonntag, за перші шість місяців 2025 року до Німеччини було подано 65 495 заяв на притулок. Це майже наполовину менше, ніж за аналогічний період попереднього року — падіння на 43% стало не просто статистичним фактом, а політичним сигналом. Німеччина, яка донедавна приймала найбільше прохачів захисту, поступилася лідерством іншим країнам — Іспанії та Франції.
Причини такого зниження не випадкові. Як зазначає депутатка Європарламенту та експертка з міграційної політики Олена Дюпонт, це стало можливим завдяки укладеним угодам з державами Північної Африки, які передбачають обмеження потоків нелегальної міграції ще на підступах до європейських кордонів. Крім того, значно активізувалась робота агентства Frontex — структури, яка відповідає за зовнішню безпеку кордонів ЄС. Це призвело до зміни маршрутів і переорієнтації мігрантів на інші напрямки.
Нові фаворити: хто приймає найбільше мігрантів
У загальному підсумку, у першому півріччі 2025 року в усіх країнах ЄС, а також у Норвегії та Швейцарії було подано 388 299 заяв на притулок. Це на 23% менше, ніж у 2024 році. Однак попри загальне зниження обсягів, розподіл між державами значно змінився.
Іспанія та Франція є новими країнами-лідерами у списку бажаних напрямків для шукачів притулку. Їхня популярність серед мігрантів зумовлена кількома факторами: географічною близькістю до середземноморських маршрутів, м’якішими умовами перебування та порівняно вищим рівнем толерантності на побутовому рівні. Іспанія, наприклад, активно співпрацює з Марокко, одночасно залишаючись логістичною брамою між Африкою та Європою.
Франція традиційно зберігає зв’язки з низкою країн Африки, що мають колоніальне минуле, зокрема з Малі, Сенегалом, Алжиром. Багато мігрантів володіють французькою мовою, що полегшує процес адаптації.
Новий тиск з півдня: імміграція через Лівію
Водночас Євросоюз стикається з іншим викликом: значним збільшенням потоків мігрантів через територію Лівії. Особливе занепокоєння викликає масовий виїзд мешканців Судану та Південного Судану, де ситуація залишається критичною через збройні конфлікти, голод і відсутність базових умов для життя.
Єврокомісар з міграції Магнус Бруннер оголосив про терміновий візит до Лівії 8 липня з метою координації зусиль з урядами південних країн ЄС. Очевидно, що Євросоюз намагається не лише стримати тиск на свої кордони, а й переформатувати всю архітектуру міграційної політики, віддаючи перевагу превентивному впливу ще до прибуття мігрантів до Європи.
Політика відштовхування чи нова стратегія
Зменшення заяв на притулок у Німеччині не слід інтерпретувати як автоматичне покращення ситуації. Йдеться радше про нову політику розподілу відповідальності. ЄС дедалі частіше покладається на зовнішніх партнерів у стримуванні міграції, укладаючи угоди, які передбачають зупинку потоків ще в африканських або ближньосхідних державах.
Таке стратегічне перекладання функції контролю на сусідні країни є предметом критики з боку правозахисних організацій. Вони наголошують на ризиках для прав і безпеки людей, які опиняються заблокованими в Лівії, Тунісі чи Алжирі — країнах, де системи захисту прав людини часто залишають бажати кращого.
Хто залишився поза увагою: виклики для України та Східної Європи
Попри те, що основні міграційні потоки формуються на південному напрямку, Україна та інші держави Східної Європи залишаються важливими регіонами, де гуманітарні виклики не менш гострі. Війна в Україні й надалі змушує сотні тисяч людей шукати безпечного притулку в межах ЄС. Проте на тлі зростання імміграції з Африки увага до цього сегменту поступово слабшає, а бюрократичні процедури подовжуються.
Це створює нерівномірність не лише у доступі до притулку, а й у фокусі уваги європейських інституцій. Така ситуація викликає нові запитання: чи справедливо працює система? Чи витримує ЄС власні заявлені принципи гуманізму й солідарності? Європейська міграційна динаміка 2025 року свідчить про суттєві зміни у географії притулку. Німеччина вже не домінує, поступаючись Іспанії та Франції. Водночас міграційні маршрути стають складнішими, а політика ЄС — жорсткішою та прагматичнішою. Вона все більше тяжіє до моделі попереджувального стримування, ніж до принципів відкритості та прийому.
Однак попри зміну вектора, гуманітарний зміст проблеми нікуди не зник. І поки в Судані лунають постріли, а в Україні триває війна, Європа змушена буде відповідати на ті ж самі запитання лише з новими цифрами, новими маршрутами і, можливо, новими дилемами.
