Дослідження “Масштаби міграції з України та наслідки для економіки, демографії, суспільства та майбутнього української держави” проведене Дослідницько-аналітичною групою Infolight.UA та ГО “Фонд сприяння демократії” за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні протягом 2023-2024 років.
Дослідження, присвячене впливу міграції на українську державу, розкриває масштаби проблеми та детально аналізує її наслідки для економіки, соціальних процесів та демографії. У цьому документі ми пропонуємо огляд ключових аспектів та висновків дослідження, що окреслюють поточний стан, виклики та можливі шляхи вирішення проблеми.
Дослідження, присвячене масштабам міграції з України та її наслідкам для економіки, демографії, суспільства і майбутнього української держави, висвітлює багатогранність викликів, пов’язаних із цією кризою. На кінець 2024 року, за оцінками Міністерства закордонних справ України, за кордоном перебуває близько 7,7 мільйона українських громадян (за даними звіту тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань захисту прав внутрішньо переміщених осіб). При цьому близько 5,3 мільйона осіб, або 69% від загальної кількості, проживають у країнах Європейського Союзу. Значна частина українців оселилася у США (880 тисяч), Канаді (408 тисяч) та Великій Британії (200 тисяч).
Слід зазначити, що дані щодо кількості біженців, їхнього географічного розподілу та соціально-демографічних характеристик можуть відрізнятися залежно від джерел. Наприклад, міністр закордонних справ озвучив цифру в 7,5 мільйона українців за кордоном. Це пов’язано із розбіжностями у методології збору інформації, рівнем доступу до даних і частотою їх оновлення. Зокрема, різні підходи до підрахунку перетинів кордону, включення або виключення нелегальних мігрантів і врахування повторних міграційних хвиль створюють суттєві труднощі для отримання точної картини.
Розподіл біженців у країнах ЄС є нерівномірним. Найбільша кількість українських громадян зосереджена у Німеччині (1,14 мільйона осіб, або 27,2% від загальної кількості в ЄС), Польщі (983 тисячі осіб) та Чехії (379 тисяч осіб). Інші ключові країни, як-от Іспанія, Румунія та Італія, прийняли значну, але відносно меншу кількість біженців. Цікаво, що Молдова, попри свої обмежені ресурси, прийняла найбільшу кількість українських біженців відносно населення, що свідчить про потужну хвилю солідарності.
Демографічний профіль українських біженців показує, що домінуючими групами є дорослі жінки (45%) та діти (32%). Чоловіки становлять лише 23% від загальної кількості, що відображає обмеження на виїзд чоловіків з України через мобілізаційні заходи (при цьому за даними Євростат, чоловіки становлять 37%). При цьому 75% біженців є висококваліфікованими спеціалістами з вищою освітою, що свідчить про значний людський капітал, залучений до міграції. Однак цей аспект також створює суттєві виклики для України, оскільки відтік кваліфікованих кадрів обмежує можливості відновлення економіки.
Примітка: наведені в тексті дані отримані з відкритих джерел, з інтегрованими гіперпосиланнями на джерела в тексті. Команда проєкту зауважує, що через значні розбіжності в кількісних оцінках біженців, представлені показники слід розглядати переважно як ілюстративні, оскільки вони відображають загальні тенденції, а не точні значення. Дані власних опитувань зазначені окремо
Економічні наслідки міграції для України є суттєвими. Щорічні втрати ВВП внаслідок неповернення такої кількості українців, за нашими оцінками, становлять 3,9–6,3% від довоєнного рівня щорічно. З іншого боку, повернення кожних 100 тисяч громадян може забезпечити приріст ВВП на 0,5%. Втрати також відображаються у зменшенні податкових надходжень та збільшенні витрат на соціальну інфраструктуру. Без активних заходів втрати для економіки можуть досягти 113 мільярдів доларів США за наступне десятиліття. Одночасно, інтенсивний виїзд молоді та репродуктивно активного населення створює ризики для довгострокової демографічної стабільності.
Тенденції щодо повернення демонструють зменшення готовності біженців репатріюватися. У 2022 році до 60% опитаних висловлювали бажання повернутися, тоді як у 2024 році цей показник знизився до 22%. Водночас чверть опитаних все ще розглядають таку можливість. Наприклад, у Польщі 20% новоприбулих біженців планують залишитися назавжди, і 76% із них вже мають дохід від власної праці. Основними причинами відмови від повернення є економічна стабільність за кордоном, доступ до якісної освіти та медицини, а також безпекові міркування.
Станом на кінець жовтня 2024 року у Норвегії перебували понад 77 тисяч українських біженців. Згідно з результатами опитування, проведеного на замовлення компанії Imdi, 47% українських біженців у Норвегії заявили, що не повернуться в Україну навіть після завершення війни. Лише 10% опитаних висловили готовність повернутися, тоді як значна частина решти поки що не визначилася зі своїми планами. Крім того, до Норвегії все частіше приїжджають підлітки у віці 16–17 років, що може бути пов’язано із їхнім бажанням уникнути мобілізації та участі у військових діях. Цікаво, що серед тих, хто перебуває в Норвегії тривалий час, спостерігається зростання бажання залишитися.
Україна робить кроки для заохочення повернення своїх громадян. У 2025 році стартує пілотний проєкт спільно з Німеччиною, спрямований на створення можливостей для працевлаштування, зокрема в оборонній промисловості. Цей процес координуватиме новостворене Міністерство національної єдності на чолі з Олексієм Чернишовим. Як зазначив радник президента Олександр Камишін, основною країною, де реалізовуватимуть перші ініціативи, стане Німеччина. Передбачається, що стимулювання повернення відбуватиметься через створення робочих місць у критично важливих секторах, таких як оборонна промисловість. Водночас прем’єр-міністр Денис Шмигаль підтвердив, що Україна вже обговорила технічні деталі повернення громадян із німецьким урядом і домовилася про спільні зусилля для реалізації цього плану.
Заробітна плата є ключовим фактором, який впливає на рішення про повернення. За словами старшого наукового співробітника Інституту демографії Олексія Позняка, зарплата на рівні 70% від закордонної може стати потужним стимулом для повернення. Різниця у 30% компенсується можливістю перебувати в правовому полі своєї країни і жити серед рідних та знайомих. Однак поточний рівень зарплат в Україні значно нижчий. У Польщі українці отримують від 700 до 1300 євро на місяць, а в Німеччині — 1500–1900 євро. У той час середня зарплата в Києві становить менше як 600 євро, а в інших регіонах країни ще нижча. Додатково, країни ЄС надають значні соціальні виплати, що ще більше ускладнює повернення українських громадян.
Станом на вересень 2024 року, згідно з опитуваннями, 32% українців віком від 16 до 35 років висловили бажання виїхати за кордон, тоді як 45% зазначили, що планують залишитися в Україні. Водночас результати опитувань Інституту Ifo в Мюнхені показують, що майже чверть українських біженців у Європі не планують повертатися на батьківщину. Це створює додаткові виклики для України в її зусиллях повернути 7,5 мільйона громадян і підтримати відновлення економіки та соціальних структур.
Експерти прогнозують, що у випадку завершення війни у 2025 році близько 2–2,5 мільйона українців можуть повернутися з європейських країн. Водночас важливо боротися за тих, хто ще не визначився з вибором між поверненням і залишенням за кордоном, адже ця група становить ключову цільову аудиторію для державних програм підтримки репатріації.
Масштаби міграції: комплексний аналіз
Масштаби міграції українців внаслідок російської агресії створили безпрецедентну ситуацію в європейській історії XXI століття. За даними Міністерства закордонних справ України, станом на кінець 2024 року за межами країни перебуває близько 7,7 мільйона українських громадян. Це найбільша міграційна криза в Європі з часів Другої світової війни, яка має глибокі наслідки як для України, так і для приймаючих країн.
Значна частина українських мігрантів – 5,3 мільйона осіб (69%) – знаходиться в країнах Європейського Союзу. Однак географія розселення українців є набагато ширшою: близько 880 тисяч осіб проживають у США, 408 тисяч – у Канаді, 200 тисяч – у Великій Британії. Така широка географія розселення створює як виклики для підтримки зв’язків з громадянами, так і потенційні можливості для розвитку міжнародних зв’язків України.
Розподіл українських біженців у країнах Європейського Союзу характеризується значною нерівномірністю. Німеччина прийняла найбільшу кількість українців – 1,14 мільйона осіб, що становить 27,2% від усіх українських біженців у ЄС. Це створило значне навантаження на соціальну систему країни, але водночас допомогло частково вирішити проблему нестачі робочої сили в певних секторах економіки. Польща, яка прийняла 983,88 тисяч осіб (23,4%), стала другою за кількістю українських біженців, що пояснюється не лише географічною близькістю, але й історичними зв’язками та культурною спорідненістю.
Особливої уваги заслуговує ситуація з розподілом біженців відносно населення приймаючих країн. Молдова, попри свій невеликий розмір та обмежені економічні можливості, прийняла близько 120 тисяч українських біженців при власному населенні 2,51 млн осіб. Це становить 47,8 осіб на 1000 місцевих жителів – найвищий показник серед усіх країн, що прийняли українських біженців. На другому місці знаходиться Чехія з показником 34,8 особи на 1000 місцевих жителів, що також значно перевищує середній показник по ЄС (9,3 особи на 1000 населення).
Демографічний профіль українських мігрантів відображає специфіку воєнного часу: 45% становлять дорослі жінки, 32% – діти, і лише 23% – чоловіки. Така гендерна диспропорція пояснюється обмеженнями на виїзд чоловіків призовного віку та створює додаткові виклики як для самих мігрантів, так і для України в цілому.
Динаміка міграційних процесів: розгорнутий аналіз
Процес міграції українців з початку повномасштабного вторгнення характеризувався кількома чіткими фазами. Найбільш інтенсивний період припав на березень-квітень 2022 року, коли щоденні показники перетину кордону сягали сотень тисяч осіб. Після цієї першої хвилі потік стабілізувався на рівні 35-40 тисяч осіб на добу, що свідчить про формування стійких міграційних коридорів та адаптацію системи прийому біженців у європейських країнах.
У 2024 році спостерігаються нові тенденції в міграційних процесах. Статистика показує нерівномірну динаміку в різних країнах. Наприклад, найбільший приріст українських біженців у жовтні 2024 року зафіксовано в Німеччині, де кількість зареєстрованих осіб збільшилася на 11 370 (+1,0%). Польща та Іспанія також показали позитивну динаміку, прийнявши додатково 4 045 (+0,4%) та 3 600 (+1,6%) осіб відповідно.
Водночас деякі країни демонструють зворотну тенденцію. Найбільш помітне зменшення відбулося в Литві, де кількість зареєстрованих біженців скоротилася на 33 455 осіб (-41,3%). Це значне скорочення пов’язане переважно з масштабним переглядом реєстрації та скасуванням статусу для осіб з неактивним статусом. Менш суттєве зменшення спостерігалося в Італії (-1 105 осіб, -0,7%) та Франції (-280 осіб, -0,5%).
Важливим аспектом міграційної динаміки є правовий статус українців за кордоном. Станом на жовтень 2024 року 4,2 мільйона осіб мають статус тимчасового захисту в країнах ЄС, що становить 98,3% від усіх бенефіціарів такого статусу. Європейська рада продовжила дію тимчасового захисту до березня 2026 року, що забезпечує українським біженцям стабільну правову основу для перебування, працевлаштування та отримання соціальних послуг.
Особливістю поточної ситуації є формування стійких українських громад у країнах перебування. У Польщі, наприклад, 76% українських біженців мають дохід від власної праці, що свідчить про високий рівень економічної інтеграції. При цьому 20% новоприбулих українців у Польщі вже розглядають можливість залишитися в країні назавжди, а серед тих, хто проживав там до початку повномасштабного вторгнення, цей показник сягає 50%.
Демографічні наслідки: глибинний аналіз ситуації
Масштабний міграційний відтік населення поглибив демографічну кризу, яка розпочалася в Україні ще в 1990-х роках. Якщо на момент здобуття незалежності населення України становило 52 мільйони осіб, то до початку 2022 року воно скоротилося до 42 мільйонів. Повномасштабне російське вторгнення призвело до подальшого драматичного зменшення – до приблизно 31,1 мільйона осіб на підконтрольних територіях станом на липень 2024 року. Таким чином, загальне скорочення населення за період війни склало понад 10 мільйонів осіб, або близько 25% довоєнної чисельності.
Особливе занепокоєння викликають довгострокові демографічні прогнози. За розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2041 року чисельність населення може скоротитися до 28,9 мільйонів осіб, а до 2051 року – до 25,2 мільйонів. Ці прогнози враховують не лише поточну міграцію, але й її довгострокові наслідки, пов’язані зі зміною вікової структури населення та репродуктивною поведінкою.
Якісні характеристики міграційного відтоку створюють додаткові виклики для демографічного розвитку України:
- Втрата репродуктивного потенціалу:
- Значна частка жінок репродуктивного віку серед мігрантів
- Виїзд молодих сімей з дітьми
- Тенденція до возз’єднання сімей у країнах перебування
- Зміни вікової структури:
- Прискорення процесу старіння населення
- Збільшення демографічного навантаження на працездатне населення
- Порушення механізмів відтворення поколінь
- Регіональні диспропорції:
- Нерівномірне скорочення населення за регіонами
- Особливо складна ситуація у прифронтових областях
- Концентрація внутрішньо переміщених осіб у західних регіонах
За даними регіональної влади, з 1 серпня 2024 року тільки Донецьку область покинули понад 128 тисяч осіб, включаючи 24 тисячі, які втекли безпосередньо із зон активних бойових дій. У Сумській області за період з серпня по жовтень було евакуйовано 36 тисяч осіб, у тому числі 6 тисяч дітей.
Розширений аналіз викликів від масштабної міграції українців
Втрата висококваліфікованих кадрів
Масова еміграція значної кількості громадян, особливо висококваліфікованих спеціалістів, суттєво обмежує можливості України для післявоєнного відновлення. У розвинених економіках саме ці професіонали стають драйверами технологічного прогресу, інновацій та модернізації ключових секторів. Залишаючи країну, вони не лише позбавляють Україну важливих компетенцій, але й знижують конкурентоспроможність на міжнародній арені. До того ж, дефіцит фахівців у таких галузях, як медицина, IT, інженерія та освіта, створює додатковий тиск на внутрішні інституції, зокрема, систему охорони здоров’я та науково-дослідні установи.
Відтік молоді та “покоління за кордоном”
Особливу тривогу викликає відтік молоді, яка має потенціал стати лідерами нової генерації України. Дослідження демонструють, що молодь швидко адаптується в нових країнах, оволодіває місцевими мовами, що значно знижує ймовірність їх повернення. Фактично, покоління, яке повинно було б бути рушієм соціальних, економічних і політичних змін в Україні, ризикує стати частиною інтелектуального ресурсу інших держав.
Демографічні ризики
Масова еміграція жінок репродуктивного віку та народження дітей за кордоном ставлять під загрозу демографічний баланс України. Діти, які народжуються в інших країнах, часто отримують громадянство цих держав і зазвичай асоціюють себе з місцевою культурою. Збереження зв’язку з українським корінням залежить від багатьох факторів, зокрема, рівня освіти, сімейного виховання та політики української держави щодо діаспори. Втрата демографічного потенціалу може посилитися через те, що частина цих дітей, навіть зберігаючи український паспорт, обиратимуть кар’єрний шлях і життя поза Україною.
Залежність від трудової міграції
Якщо демографічна ситуація не покращиться, Україна може бути змушена залучати трудових мігрантів з інших країн, таких як Індія, Філіппіни або африканські держави. Цей сценарій не лише передбачає значні економічні інвестиції в інтеграцію іноземних працівників, але й піднімає питання про збереження національної ідентичності, міжкультурні конфлікти та соціальну згуртованість. Країна, яка історично була культурно однорідною, може зіткнутися з викликами, пов’язаними з адаптацією до мультикультурності.
Результати опитування українських біженців
Методологія опитування
Дослідження настроїв та намірів українських біженців проводилось у рамках проєкту #Повернення протягом 2023-2024 років. Метою дослідження було вивчення ключових факторів, які впливають на рішення українських громадян про повернення або залишення за кордоном, а також оцінка загальних настроїв у різних соціальних групах. Опитування охопило українців, які перебувають у різних країнах Європейського Союзу, з особливим фокусом на найбільші громади в Німеччині, Польщі та Чехії, де зосереджена значна частина біженців.
Методологія дослідження включала кілька інструментів збору даних:
- Онлайн-опитування через спеціалізовану платформу: Анкети були адаптовані для різних цільових груп, що дозволило охопити широку аудиторію.
- Глибинні інтерв’ю з представниками різних соціальних груп: Особливий акцент зроблено на з’ясуванні причин міграції, особистих очікувань і побоювань щодо можливого повернення. Цей підхід дозволив отримати якісні дані, які доповнюють кількісні результати.
- Моніторинг дискусій у соціальних мережах та онлайн-спільнотах біженців: Аналіз відкритих платформ, таких як Facebook-групи, форуми та тематичні чати, надав уявлення про поточні настрої серед біженців. Цей метод допоміг ідентифікувати основні теми та питання, які хвилюють українців за кордоном.
В опитуванні взяли участь респонденти різних вікових категорій, рівнів освіти та професійного досвіду. Особлива увага приділялася вивченню настроїв серед:
- Сімей з дітьми шкільного віку: Ця категорія відзначається високим рівнем інтеграції дітей у місцеві школи, що впливає на рішення батьків щодо повернення.
- Висококваліфікованих спеціалістів: Їхні наміри залежать від наявності професійних перспектив як за кордоном, так і в Україні. Багато з них висловлюють занепокоєння щодо відсутності умов для професійного розвитку на батьківщині.
- Чоловіків, які втікли від мобілізації: Для цієї групи безпекові міркування залишаються вирішальним фактором. Вони також зазначають труднощі з легалізацією та працевлаштуванням за кордоном.
- Людей старшого віку: Ця категорія частіше прагне повернутися, оскільки відчуває труднощі з адаптацією в нових умовах.
Основні результати
Зміна планів щодо повернення
За два роки спостерігається значна трансформація намірів українських біженців. Якщо у 2022 році близько 60% опитаних планували повернутися після завершення активних бойових дій, то у 2024 році ця цифра знизилася до 22%. Цей спад свідчить про адаптацію значної частини українців до умов життя за кордоном, а також про зростання невизначеності щодо перспектив безпеки та стабільності в Україні.
При цьому 25% респондентів вказують, що все ще розглядають можливість повернення, але не мають конкретних планів. Основні фактори, які утримують їх від повернення, включають економічні та соціальні аспекти, зокрема розрив у рівні доходів між Україною та країнами ЄС, а також доступ до якісної медицини та освіти.
Молодь та інтеграція
Показово, що найменш схильною до повернення є молодь віком 15-17 років. Лише 17% представників цієї групи мають тверді наміри повернутися в Україну. Ця тенденція пояснюється їхньою успішною інтеграцією в європейське суспільство через систему освіти, нові соціальні зв’язки та перспективи професійного зростання. Багато з них вважають країну перебування своїм новим домом, особливо якщо їхні сім’ї також планують залишитися.
Таким чином, результати дослідження показують складність і багатофакторність процесу ухвалення рішень українськими біженцями. Вони підкреслюють необхідність комплексного підходу до формування державної політики, спрямованої на створення умов для повернення та реінтеграції громадян.
Висновки
Українське суспільство демонструє значну стійкість, незважаючи на фізичну та психологічну втому від війни, але потребує комплексної підтримки для подолання наслідків.
Соціальна стійкість
Згідно з опитуваннями, 2024 рік став роком прийняття реалій затяжної війни. Більшість українців усвідомлюють виклики, пов’язані з економічною нестабільністю, необхідністю перебудови армії та вирішенням проблем, пов’язаних із корупцією та мобілізацією. Водночас, навіть у складних умовах, люди готові продовжувати боротьбу та сподіваються на перемогу. Проте ресурси, як фізичні, так і психологічні, виснажуються, що вимагає особливого фокусу на їх відновленні.
Демографічні виклики
Попри сталі уявлення, що на рішення біженців впливають передовсім питання безпеки та особистого доходу, у випадку України у 2025 році можуть зіграти роль дві протилежні тенденції. З одного боку, якщо підконтрольна Уряду територія буде скорочуватися, це може викликати нові хвилі біженців, посилюючи демографічний відтік. З іншого боку, глобальна нестабільність створює безпекові ризики навіть у приймаючих країнах, а необхідність готуватися до потенційних воєнних конфліктів змушує уряди цих країн переглядати програми підтримки біженців. Це може стати стимулом для частини українців повернутися додому.
Економічні наслідки та соціальні зміни
Міграція спричинила значні економічні та соціальні зміни, що впливають як на країни, які приймають біженців, так і на Україну. Українці за кордоном формують нові соціальні зв’язки, інтегруються у місцеві громади та отримують стабільний дохід. Багато дітей успішно інтегруються в освітні системи країн перебування, що ускладнює рішення сімей щодо повернення.
Водночас, ринок праці в Україні зазнає трансформацій. Зростає запит на залучення жінок до традиційно “чоловічих” професій, приділяється більше уваги перекваліфікації працівників. Розвиток оборонного комплексу та впровадження новітніх технологій у сфері озброєння, за умови залучення інвестицій, роблять Україну привабливим місцем для працівників підприємств із високою доданою вартістю.
Вирішення питання справедливої та передбачуваної мобілізації може стати переломним моментом у демографічних тенденціях, сприяючи поверненню громадян та відновленню економіки країни.
Необхідні кроки
- Державна стратегія повернення: Розробка та впровадження національної стратегії повернення українських громадян, яка включає стимули для реінтеграції, такі як податкові пільги, гранти для малого та середнього бізнесу, програми працевлаштування та підтримка молодих сімей.
- Реформа мобілізаційної системи: Створення справедливої, прозорої та передбачуваної мобілізаційної системи, яка враховуватиме специфічні обставини громадян і сприятиме підвищенню довіри до держави.
- Економічні стимули: Забезпечення доступу до програм фінансової підтримки для репатріантів, таких як пільгові кредити, субсидії на купівлю житла, підтримка стартапів та інших ініціатив.
- Житлові програми: Розробка доступних житлових програм для поверненців, включаючи державне фінансування будівництва та реновації житла. Особлива увага повинна бути приділена компенсації втрати житла, адже відсутність власного житла є однією з головних причин, через яку люди не повертаються. Тим часом у Німеччині та Польщі забезпечення житлом є частиною програм підтримки, а в країнах Балкан та Болгарії вартість оренди чи купівлі житла значно нижча, ніж в Україні.
- Інвестиції в освіту та перекваліфікацію: Розширення програм професійного навчання та перекваліфікації для громадян, які повертаються, із пріоритетом для галузей відновлення інфраструктури, медицини, будівництва, ІТ і оборонних технологій.
- Соціальна підтримка: Впровадження програм адаптації для громадян, які повертаються, зокрема психологічної підтримки, допомоги у влаштуванні дітей у школи та дитячі садки, а також розвитку мережі громадської підтримки.
- Міжнародна співпраця: Активне залучення міжнародних партнерів для фінансування програм відновлення, обмін досвідом з іншими країнами щодо успішної реінтеграції громадян і розвиток двосторонніх проектів для створення робочих місць в Україні.
- Цифровізація процесів: Використання цифрових технологій для спрощення процедур повернення та реінтеграції, зокрема через створення єдиного порталу для українців за кордоном, який дозволяє подавати заявки на державні програми та отримувати доступ до актуальної інформації.
Прогноз
Україна має значний потенціал для відновлення за умови реалізації комплексних заходів із залучення та реінтеграції населення. Залучення міжнародних ресурсів, прозорість політики та підтримка громадян можуть стати фундаментом для подолання кризи. Однак без активних дій держава ризикує зіткнутися з довготривалими втратами, що впливатимуть на всі сфери життя країни. Головним завданням залишається створення умов для повернення українців і зміцнення національної єдності в умовах сучасних викликів.
Повну версію дослідження можна завантажити за цим посиланням.
