На четвертий рік повномасштабної війни ставлення до українських біженців у низці європейських країн поступово втрачає початкову безумовну підтримку. У 2022–2023 роках українці сприймалися як жертви неспровокованої агресії, які потребують захисту й негайної допомоги. Європейські уряди оперативно запровадили спрощені механізми надання тимчасового захисту, доступу до ринку праці, освіти та житла. Однак зараз дедалі частіше публічні й локальні лідери, соціальні працівники, а також частина громадян починають озвучувати занепокоєння поведінкою деяких українських громадян, які перебувають у статусі захисту. Ці сигнали особливо помітні в країнах, де система соціального забезпечення працює чітко й витрати на утримання біженців є високими. Однією з таких країн є Швейцарія, де пролунала одна з найгостріших критичних заяв щодо українців за останні місяці, повідомляє ІА “ФАКТ”.
Публічна критика від органів місцевої влади: заява міської голови Вігольтінгена
1 липня 2025 року міська голова швейцарського міста Вігольтінген Франка Буркгардт оприлюднила публічну заяву, яка викликала широкий резонанс. Вона прямо заявила про проблеми з частиною українських біженців, які перебувають у країні за процедурою тимчасового захисту S. За її словами, значна частина проблем із поведінкою біженців, з якими стикаються соціальні служби, стосується саме українців — і такі проблеми не виникають з іншими національними групами, зокрема афганцями. Про це повідомило видання SVP.
Буркгардт наголосила, що за останні три роки Швейцарія надала прихисток близько 70 тисячам громадян України, а витрати федерального уряду на їхню підтримку сягнули 1,25 мільярда швейцарських франків. Водночас, за її словами, серед деяких бенефіціарів допомоги спостерігається «відверта споживацька поведінка», небажання працювати, інтегруватися, вивчати мову чи дотримуватись базових норм взаємоповаги.
«Замість вдячності часто спостерігається переконання, що їм все належить», — заявила Буркгардт.
Вона уточнила, що йдеться не про всіх українців, а переважно про тих, хто не перебував безпосередньо в зоні бойових дій або прибув з регіонів, що менше постраждали від війни. За її словами, найбільше труднощів виникає з громадянами, які не мають ознак травми війни, але демонструють претензійність і відмовляються від умов, які їм пропонує швейцарська система.
Співіснування, яке не складається: гуртожитки, конфлікти і відмова адаптуватися
Окрему увагу Франка Буркгардт звернула на небажання частини українських біженців проживати у гуртожитках разом із представниками інших національностей — насамперед із мігрантами з Афганістану. За її словами, така позиція створює напругу і підриває основи гуманітарної співпраці в межах багатонаціонального суспільства. Тим часом саме афганські біженці, за оцінкою мерки, демонструють готовність до інтеграції: вивчають німецьку мову, шукають роботу, не уникають колективного проживання та взаємодії з місцевими органами.
У цьому контексті звучить пряме порівняння: ті, хто справді змушений був рятуватись від загрози для життя, охоче співпрацює, не вимагає окремих умов і не ставиться до держави-донорки як до зобов’язаного утримувача. Українцям, які очікують привілеїв без зусиль, мерка порадила брати приклад з інших біженців, які демонструють адаптаційний ресурс і повагу до приймаючої сторони.
Попередження замість покарання: сигнал урядам і громадам
Завершуючи свою заяву, Франка Буркгардт наголосила: Швейцарія надає притулок і підтримку саме тим, хто її потребує, але ця допомога не є безумовною й не може сприйматись як односторонній акт щедрості. «Ми приймаємо біженців, а не туристів», — підкреслила вона. Її слова є не просто емоційною реакцією локального лідера, а сигналом, який починає набирати ваги в політичному й соціальному середовищі.
І хоча поки що мова не йде про перегляд статусу захисту для українців або про обмеження підтримки, публічні заяви такого рівня — це перший індикатор того, що суспільний настрій змінюється. Поведінка меншості починає впливати на ставлення до більшості. Репутація української спільноти, яку вдалося сформувати в перший рік війни, може бути знецінена кількома хвилями інституційної критики, якщо не буде реакції, саморефлексії та демонстрації готовності до реальної інтеграції.
У ситуації, коли європейські уряди перебувають під тиском бюджетних обмежень, електоральної втоми та зростання антиіміграційних настроїв, навіть поодинокі приклади споживацької або агресивної поведінки можуть мати політичні наслідки. У цьому контексті не йдеться про моральне засудження, а про об’єктивну потребу зберігати образ українських біженців як людей, які шанують правила гри, поважають культуру країни перебування і готові брати відповідальність. Інакше — наступна хвиля рішень вже не буде декларативною, а юридичною: з переглядом статусів, скороченням допомоги та жорсткішим контролем. Теперішні застереження є попередженнями, але вони стають дедалі чіткішими.
