Україна не єдина держава, котрій доводилося здійснювати процес повернення та реінтеграції мільйонів біженців і досвід інших країн був би для нас корисним у вирішенні однієї з наших найвагоміших проблем, від результатів котрої залежить наше становище у ХХІ столітті. Однією з країн, котра має значний досвід реінтеграції, є Федеративна Республіка Німеччина, котра у ХХ столітті двічі зіштовхувалася з проблемою повернення мільйонів своїх біженців.
За останні 70 років Німеччині довелося здійснювати процес реінтеграції у 1945 році і в перші повоєнні десятиліття. Та в 1990 році після падіння Берлінської стіни і розвалу комунізму в Східній Європі. Якщо у другому випадку, економічно потужна й багата ФРН була «магнітом» для німецьких біженців зі Східної Німеччини та пострадянських республік, то у другому, приймати біженців довелося за умов післявоєнної руїни та економічних труднощів.
Перший виклик реінтеграції біженців припав на найскладніший період історії Німеччини, який супроводжувався окупацією, злиднями та економічною кризою. 1945–1950 роках до Західної Німеччини прибуло близько 12,5 млн біженців і вигнанців зі східних територій, окупованих Червоною армією. З однієї тільки з Чехословаччини до Німеччини прибули 3 млн біженців, а ще прибували втікачі зі НДР, комуністичної Польщі, німці з Балкан і тд. Комуністична влада просто депортувала етнічних німців з Кенігсбергу, Судетів, Пруссії, тож вони стали примусовими репатріантами, яких мусили прийняти ФРН та НДР. Найбільше біженців, звісно, відправилися до ФРН.
Хоча контекст та характер проблеми німецьких біженців відрізнявся від українського, зокрема – Західній Німеччині не треба було переконувати німців повертатися. Але декотрі урядові програми та владні рішення могли б стати корисними й для нашої держави, котра хотіла б досягнути такого ж результату успішної реінтеграції мільйонів співвітчизників.
У 1949 році християнсько-демократичний уряд канцлера Конрада Аденауера мав відповісти на складні запитання: де розмістити мільйони людей? як їм дати роботу в умовах зруйнованої економіки? де знайти гроші на соціальні потреби біженців? І все це в умовах, коли країна втратила 25% території, майже кожен другий німець був безробітний, 20% житла знищено і ще чверть пошкоджено. Промислове виробництво становило 33% від довоєнного рівня, а сільське господарство відкинуте на три десятиліття назад. Напрочуд знайомі обставини для українців.
Спочатку становище прибулих було важким: безробіття, зайнятість у незнайомих професіях, або робота набагато нижче кваліфікації спочатку були правилом. Плавної, безболісної та гармонійної інтеграції біженців, на жаль, не було. У 1949 році був прийнятий «Закон про невідкладну допомогу», який невдовзі доповнили «Законом про поселення біженців» для професійної інтеграції переміщених фермерів. Допомога мала характер соціальної і виплачувалась у вигляді побутових товарів, коштів на утримання чи будівництво. Було створено й федеральне міністерство у справах біженців, котре діяло до 1969 року, коли інтеграція іммігрантів вважалася досягнутою.
1952 року було прийнято Закон про вирівнювання тягарів (Laden Equalization Act, LAG ), щоб компенсувати біженцям втрату майна та роботи. Інтенсивна державна підтримка житлового будівництва остаточно пом’якшила нестачу житла в повоєнні роки. Постраждалі внаслідок руйнувань, вигнання зі східноєвропейських країн чи втікачі з радянської окупаційної зони НДР отримували від держави допомогу.
Зразком для закону було законодавство про вирівнювання тягаря у Фінляндії, прийняте після вигнання фінів з окупованої СРСР Карелії. Значну роль у прийнятті цього закону відіграв земельний парламент Баварії, який мав вплив на Бундесрат. Підстави були вагомі: наприкінці 1940-х років переміщені особи в Баварії становили майже чверть населення і до сьогодні ХСС активно виступає як представник інтересів переміщених осіб[1].
Федеральний закон забезпечив юридичну рівність біженців та місцевих громадян, включав пенсії за збитки від війни, компенсацію за оренду житла, валютну компенсацію за втрачені заощадження, позики та допомогу на навчання, а також основну грошову компенсацію. Компенсаційні виплати розподілялися на кілька років і надавалися у формі вирівнювальних пенсій, матеріальних цінностей або майна. Компенсувалися близько 50 % втрат активів, доходів від іпотеки та позик. Ці компенсації допомогли мільйонам людей забезпечити собі засоби до існування та сприяли економічній інтеграції.
Гроші на ці потреби акумулювалися у фонді від субсидій з державного бюджету та податків з прибутку і прибутку від інвестицій. Загалом в рамках Закону про вирівнювання тягаря постраждалим було надано допомоги на загальну суму 123 мільярди німецьких марок[2].
Фактично держава, перебуваючи у складній ситуації необхідності допомоги мільйонам біженців, перерозподілила багатства шляхом вимоги до громадян, які володіли великими активами, відмовитися від їх частини. Закон конфіскував до 50% усіх активів, іпотечних і кредитних прибутків[3]. Водночас, в контексті 30 років навантаження на громадян, які постраждали від вирівнювання, становило лише 1,67% на рік. Таким чином, його можна було б виплатити з вартості прибутку від активів, які постраждали, без необхідності продавати частини активів[4]. Ці кошти пішли на відбудову житла, інфраструктури та промисловості, що пізніше дозволило країні пережити економічний бум. Але ці компенсаційні виплати стали внеском у соціальний мир та стабілізацію в країні та зміцнили довіру населення до соціальної справедливості та демократичної системи.
Найбільшу активність у реінтеграції біженців виявила Баварія, котра запровадила низку соціальних програм. Нові громадяни отримували позики для біженців. Фермери, які піднімали з руїн занедбані господарства, могли отримати дешеві кредити.
Вагомим інструментом реінтеграції біженців у ФРН стала їхня громадська активність, створення численних недержавних організацій та політичної партії біженців «Gesamtdeutscher Block/BHE». У 1953 році партія потрапила до Бундестагу, набравши 5,9% голосів. А засновник партії Вальдемар Крафт став федеральним міністром з особливих завдань у кабінеті Аденауера[5]. Понад десять років «партія біженців» успішно сприяла економічній та соціальній інтеграції переміщених осіб, а потім влилася до лав ХДС/ХСС. Крім цього, представництво переміщених осіб у головних політичних партіях Німеччини було важливою умовою для політичного успіху.
Приплив мільйонів біженців став також важливою причиною економічного буму в ФРН. Загострення протистояння між СРСР та США, Корейська війна, зумовили запит на продукцію німецької промисловості. Незважаючи на початкову бідність і майже повну відсутність майна, біженці не перетворилися на ферменти хвилювань і соціального розкладу – як сподівався Сталін, а стали активними силами відбудови ФРН. Незважаючи на те, що більшість біженців складали жінки та діти і їх розглядали як тягар (державі потрібно було витрачати гроші на допомогу, лікування та освіту біженців), вже за 10 років молодше покоління, яке намагалося якомога швидше вибратися зі злиднів, підтягнуло всю німецьку економіку[6]. Німеччина отримала неймовірний людський капітал та нові робочі руки, які створили подальше економічне диво. Переважно аграрна до Другої світової війни Баварія, внаслідок припливу висококваліфікованих німців з Чехословаччини та, зокрема, Судетів, зуміла стати індустріальним локомотивом Німеччини. З середини 1950-х років Німеччина вступила в епоху стабільного економічного зростання.
Висновки:
- В перше повоєнне десятиліття ФРН прийняла 12,5 млн переселенців, для захисту котрих було прийнято спеціальні закони про біженців та створено Міністерство у справах біженців.
- Спеціальне державне оподаткування найбагатших верств населення у вигляді «Закону про вирівнювання тягаря», допомогло країні стабілізувати кризову ситуацію та забезпечити біженців найнеобхіднішим. Така політика стала внеском у соціальний мир та стабільність в країні і зміцнила довіру громадян до справедливості та демократії оновленої німецької держави.
- На земельному рівні, зокрема в Баварії, були запроваджені соціальні програми та позики для біженців. Фермери з числа переселенців, які відновлювали занедбані господарства, отримували пільгові дешеві кредити.
- Громадсько-політична активність біженців, їхній вплив на політичні партії та власне парламентське представництво підтримували в суспільстві увагу до проблем біженців та сприяли державній політиці їхньої економічної та соціальної інтеграції.
- Приплив мільйонів біженців став вагомим фактором економічного буму в ФРН та «німецького економічного дива».
Автор: Валерій Майданюк, політолог, канд.політ.наук, експерт Фонду сприяння демократії
Список джерел та літератури
[1] Deutschland, die Nachbarländer und die Vertriebenen: Geschichte und Geschichtspolitik seit 1949. https://library.fes.de/library/netzquelle/zwangsmigration/41intro.html
[2] Marion Frantzioch-Immenkeppel. Die Vertriebenen in der Bundesrepublik Deutschland Flucht, Vertreibung, Aufnahme und Integration. https://www.bpb.de/shop/zeitschriften/apuz/archiv/537753/die-vertriebenen-in-der-bundesrepublik-deutschland-flucht-vertreibung-aufnahme-und-integration/
[3] Die Zwangshypothek nach dem 2. Weltkrieghttps://www.assetprotection.plus/aktuelles/lastenausgleich/der-historische-lastenausgleich
[4] Die Zwangshypothek nach dem 2. Weltkrieghttps://www.assetprotection.plus/aktuelles/lastenausgleich/der-historische-lastenausgleich
[5] Marion Frantzioch-Immenkeppel. Die Vertriebenen in der Bundesrepublik Deutschland Flucht, Vertreibung, Aufnahme und Integration. https://www.bpb.de/shop/zeitschriften/apuz/archiv/537753/die-vertriebenen-in-der-bundesrepublik-deutschland-flucht-vertreibung-aufnahme-und-integration/
[6] Ямпольська Тетяна. Німецьке економічне диво. https://nakypilo.ua/teksty/istoriia/nimetske-ekonomichne-dyvo/