Глава «Офісу міграційної політики» Василь Воскобойник навів конкретні дані: близько 70% українців з вищою освітою, які вимушено виїхали до країн Європи, працюють на фізичній або низькокваліфікованій роботі. За його словами, така ситуація є типовою для більшості біженців та мігрантів, але випадок України вирізняється надзвичайно високою часткою людей з вищою освітою серед тих, хто залишив країну, пише ІА “ФАКТ”.
Цей показник став несподіванкою для урядів європейських держав, які приймали українців. Воскобойник зазначив, що високий освітній рівень наших громадян був «шоком для всіх без винятку країн, котрі приймали українців», адже значна частка новоприбулих мала дипломи університетів і досвід роботи за складними спеціальностями.
Попри це, більшість кваліфікованих фахівців не змогли відразу працевлаштуватися за спеціальністю. Однією з головних перешкод Воскобойник назвав мовний бар’єр: багато українців не встигають за короткий час опанувати державну мову країни перебування на рівні, достатньому для професійної діяльності. Другою проблемою він назвав складну і тривалу процедуру нострифікації дипломів — офіційного підтвердження українських освітніх документів за кордоном.
Без цього формального визнання роботодавці у багатьох країнах не мають юридичної можливості працевлаштувати іноземця на посаду, що вимагає певної кваліфікації. Як наслідок, значна частина українців погоджується на роботу у сферах, де не потрібне глибоке знання мови та немає вимог щодо підтвердження диплома: будівництво, прибирання, складські операції, сільське господарство та інші види фізичної праці.
Разом з тим, Воскобойник звернув увагу, що ті українці, які докладають зусиль до вивчення місцевої мови та активно інтегруються у соціальне середовище, мають значно вищі шанси знайти роботу за своєю спеціальністю. Яскравим прикладом він назвав Німеччину, де, за наявними даними, 39% українців офіційно працюють на посадах, що відповідають їхній кваліфікації, та володіють німецькою мовою на належному рівні. Така динаміка демонструє, що за умови цілеспрямованої мовної підготовки та успішного проходження процедур нострифікації дипломів, біженці можуть відновити свою професійну діяльність навіть за кордоном, поступово повертаючись до того рівня роботи, який мали в Україні.
Як відрізняється швидкість економічної інтеграції українських біженців між країнами
Дані порівняльного аналізу показують, що швидкість економічної інтеграції українських біженців суттєво відрізняється між країнами. Найвищі показники зайнятості спостерігаються у Польщі, Нідерландах та Литві. За четвертий квартал 2022 року там працювало близько половини всіх українців працездатного віку, які отримали тимчасовий захист. Ці країни продемонстрували швидку інтеграцію, зумовлену високим попитом на робочу силу, особливо в секторах, де не потрібна тривала підготовка або складні бюрократичні процедури.
Проте, як зазначають аналітики VoxUkraine та OECD, значна частина цих робочих місць не відповідає кваліфікації людей. Багато українців із вищою освітою вимушені працювати у сфері фізичної праці, обслуговування або на сезонних роботах.
Німеччина демонструє інший сценарій — інтеграція тут відбувається повільніше, але має поступальну динаміку. За даними Федерального відомства у справах міграції та біженців (BAMF), у другому півріччі 2023 року 22% працездатних українців уже мали роботу. Показник зріс з 17% через рік після прибуття до 31% приблизно через два роки перебування в країні. Станом на початок 2025 року Федеральне агентство зайнятості (Bundesagentur für Arbeit) зафіксувало близько 300 тисяч офіційно працевлаштованих українців, що складає понад чверть від усіх біженців у Німеччині.
Однак якість зайнятості залишається проблемою. За підрахунками DIW Berlin, лише 30% українців працюють на посадах, які відповідають рівню університетської освіти, ще 19% — на рівні професійно-технічної кваліфікації. Решта, близько 29%, виконують низькокваліфіковану роботу, а в цілому по різних країнах близько 60% українців, які працюють, зайняті не за фахом. Основні причини — мовні бар’єри та складна процедура визнання дипломів, яка у деяких випадках триває понад рік.
Особливим випадком є країни Балтії. В Естонії та Литві показники працевлаштування українців із тимчасовим захистом одні з найвищих у Європі — відповідно 55% і 50%, за даними Європейського центрального банку. Цьому сприяють менші мовні відмінності, територіальна близькість, а також спрощені процедури визнання українських дипломів.
Порівняння показує, що швидкість виходу на ринок праці залежить не лише від економічної ситуації в країні, а й від наявності механізмів інтеграції. Там, де є висока потреба в некваліфікованій робочій силі, українці працевлаштовуються швидше, але ціна швидкості — втрата професійної відповідності. Натомість у країнах з більш складними вимогами до кандидатів процес інтеграції повільніший, але потенційно дає більше шансів у перспективі вийти на роботу за фахом.
Загалом, європейський досвід демонструє, що використання високого освітнього потенціалу українських біженців залишається викликом для приймаючих країн. Вирішення цього завдання потребує системних рішень — від пришвидшення нострифікації дипломів і розширення мовних курсів до програм професійної інтеграції, які враховують попередній досвід і кваліфікацію мігрантів. Без цього ризик тривалої “пастки низькокваліфікованої праці” залишатиметься високим, навіть попри формальне зростання рівня зайнятості.