У світі, де мільйони українців були змушені виїхати за кордон через війну, питання спадкування майна, яке залишилося за межами України, набуло нового сенсу. Воно стало не просто юридичною формальністю, а справжнім випробуванням, що поєднує емоційну втрату, бюрократичні лабіринти й фінансову відповідальність. Що робити, якщо ви громадянин України, але дізналися про спадщину в Канаді, Німеччині чи Італії? Чи маєте ви право на цю спадщину? Як довести спорідненість? Скільки доведеться сплатити податків? І що, коли замість майна вас чекають борги? Допомагає розібратися ІА “ФАКТ”.
Чи можливо українцю успадкувати майно за кордоном
Громадянство зазвичай не обмежує право на спадщину. Для більшості країн головне не національність спадкоємця, а дотримання закону: наявність заповіту або права на спадкування за законом, підтверджена спорідненість, відсутність інших спадкоємців вищого пріоритету.
Наприклад, навіть якщо ваш родич помер у США чи Іспанії, ви цілком можете претендувати на його майно — за умови, що зможете документально обґрунтувати своє право.
Варто пам’ятати, що в різних державах існують відмінні системи черговості спадкоємців. Якщо у Франції держава отримує спадщину лише за відсутності всіх родичів, то в Іспанії черговість дуже сувора. Там не можна просто переписати все майно на небожа, обійшовши сина чи матір.
Заповіт або закон: що регулює спадкування
У ситуаціях, коли залишено заповіт, процедура значно спрощується. Але тільки за умови, що цей заповіт відповідає вимогам країни, в якій складений. Якщо документ український — його потрібно перекласти, завірити нотаріально та легалізувати або апостилювати. Деякі країни, як Італія чи Франція, визнають лише ті заповіти, які внесені до спеціального державного реєстру.
Якщо заповіту немає — вступає в силу національне законодавство держави, де мешкав померлий, а не де він був громадянином. Це важливий момент: людина могла бути українцем, але жити останні роки в Нідерландах — отже, саме нідерландське право й буде визначальним.
Що робити після звістки про спадщину
Після того, як вам стало відомо про смерть родича, важливо діяти оперативно. Майже в кожній країні існує фіксований строк для відкриття спадкової справи або подання заяви. Наприклад, у Німеччині — лише шість тижнів, якщо ви проживаєте в цій країні, і до шести місяців — якщо ви за кордоном. В Іспанії — пів року на подання податкової декларації про спадщину. А в Італії — хоч формально й десять років, але для зменшення податкових зобов’язань краще вкластися в перший рік.
Основні дії:
- Отримати свідоцтво про смерть.
- Подати заяву про прийняття спадщини до суду або нотаріуса (залежно від законодавства).
- Зібрати всі докази спорідненості.
- Залучити юриста в країні, де відбувається спадкування, — без цього в багатьох випадках не обійтись.
Які документи доведеться зібрати
Список відрізняється залежно від юрисдикції, але загалом знадобляться:
- свідоцтво про смерть особи, що залишила спадщину;
- паспорт спадкоємця;
- документи, які підтверджують спорідненість (свідоцтва про народження, шлюб, зміну імені);
- нотаріально оформлена довіреність (якщо діє представник);
- переклади з апостилем або консульською легалізацією;
- заява про прийняття спадщини.
Ці документи мають бути оформлені відповідно до вимог конкретної країни, а інколи — ще й дубльовані її офіційною мовою.
Чи доведеться платити податки
Податки платити доведеться, і подекуди чималі. Ставки варіюються не тільки між країнами, але й усередині них (як у випадку Іспанії чи Італії, де податкові режими залежать від регіону). Наприклад, у Німеччині податок може сягати 50%, якщо ви не родич. У Франції для далеких родичів — до 45%, а для найближчих — значно менше. У Польщі — нульовий податок для членів сім’ї за умови дотримання формальних строків. В Іспанії прогресивна шкала: чим більша сума, тим більший відсоток. У деяких випадках податкова оцінка перевищує ринкову вартість нерухомості.
Тому найрозумніше — ще до відкриття спадкової справи звернутися до місцевого податкового консультанта.
Підводні камені, які можуть зруйнувати все
Одна з найпоширеніших проблем — майно розташоване в різних країнах. У такому випадку спадкова справа відкривається окремо в кожній із них, відповідно до місцевих правил. Інша проблема — суперечки з іншими родичами, особливо якщо заповіт відсутній або його можна оскаржити.
Українські документи, навіть дійсні й перекладені, не завжди автоматично визнаються іноземними нотаріусами. У деяких країнах практикують формальний підхід — без апостиля або легалізації жодна довідка не буде визнана.
Нарешті, слід враховувати — в окремих країнах прийняття спадщини відбувається автоматично. Якщо ви не відмовилися вчасно — ви вже спадкоємець, з усіма плюсами й мінусами, включно з боргами.
У випадку спадкування в межах Євросоюзу працює Регламент №650/2012. Він дозволяє оформити Європейський сертифікат спадкоємця, який визнається в усіх країнах ЄС. Крім того, визначальним вважається законодавство тієї країни, де мешкав померлий, навіть якщо його майно — в кількох країнах.
Коли варто відмовитися від спадщини
Хоча це може звучати дивно, в окремих випадках відмова — єдине логічне рішення. Наприклад, коли спадщина включає великі борги, а не активи. Або якщо вартість нотаріального оформлення, податків і судових витрат перевищує реальну цінність майна. Для цього слід подати офіційну заяву про відмову — і зробити це в межах дозволеного строку.
Що можна зробити вже зараз
- Навіть якщо ви не очікуєте жодної спадщини, варто завчасно подбати про кілька речей:
- зберіть всі документи, які підтверджують ваші родинні зв’язки із закордонними родичами;
- дізнайтеся, чи залишено заповіт;
- заздалегідь знайдіть контакти юриста або нотаріуса в країні, де потенційно може відбутися спадкування;
- поясніть родичам важливість офіційного оформлення заповіту, якщо вони мають таку можливість.
Світ без кордонів насправді зберігає безліч юридичних бар’єрів, але їх можна подолати, якщо бути готовими — інформованими, рішучими й юридично обачними. Спадщина є не лише активом, а й відповідальністю. Однак з правильним підходом вона може стати вашим законним правом, а не нескінченною боротьбою з бюрократією.
