Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Польща стала головним напрямком для тих, хто рятувався від війни. Мільйони українців перейшли кордон з надією знайти тимчасовий прихисток, безпечне житло, можливість відновити сили, влаштувати дітей у школи, отримати доступ до медицини, продовжити життя в умовах, максимально наближених до нормальних. З початку війни польське суспільство продемонструвало небачену мобілізацію. У селах і містах, в університетах, у лікарнях і школах люди відкривали двері власних домівок, розподіляли гуманітарну допомогу, адаптували соціальні системи під потреби мільйонів біженців. Однак ситуація 2025 року суттєво відрізняється від атмосфери 2022–2023 років.
Суспільна підтримка, хоча й залишається високою за європейськими мірками, але вже не є беззастережною. У польському публічному просторі дедалі частіше звучать критичні оцінки, зауваження, сумніви, а іноді — й відкрите роздратування. Ці зміни фіксуються не лише у соцмережах чи політичних дискусіях, а також у результатах серйозних академічних досліджень. Один з останніх звітів, підготовлений дослідниками Варшавського університету, показує: ставлення поляків до українських біженців поступово змінюється з позитивного на стримано-критичне, а в окремих групах — відверто негативне. Про це, як пише ФАКТ, в ефірі Polskie Radio 24 заявив доктор Роберт Станішевський, один з співавторів цього дослідження.
За його словами, хоча більшість поляків визнає легітимність перебування українців на території Польщі, у суспільстві зростає відчуття роздратування, викликане насамперед сприйняттям українців як людей з завищеними очікуваннями щодо допомоги.
«Наші респонденти мають уявлення, що українці вважають, нібито їм усі щось винні. Лунають зауваження щодо соціальної підтримки, яка сприймається не як допомога в біді, а як належне. Ще більш чутливо сприймається відсутність вдячності з боку самих біженців», — зазначив Станішевський.
Також відзначається зростання числа поляків, які вважають, що присутність великої кількості українців починає створювати певні загрози. Йдеться не тільки про побутову напругу чи економічну конкуренцію, але й про страх перед потенційним зростанням злочинності, напруженням на ринку оренди житла, складнощами в освіті та охороні здоров’я.
Водночас згідно з дослідженням, понад половина опитаних поляків бачать у присутності українських біженців позитивні наслідки — передусім заповнення кадрового дефіциту на ринку праці та додаткові надходження до бюджету за рахунок податків. Водночас приблизно 40% опитаних сприймають ці самі фактори як джерело загроз.
Цей парадоксальний результат свідчить про внутрішню суперечність у польському суспільному сприйнятті: одна частина суспільства бачить в українцях тих, хто рятує польську економіку, інша — тих, хто витісняє місцевих працівників, обтяжує інфраструктуру і змінює соціальну динаміку.
Зміна ставлення не відбувається в однакових темпах і формах по всій країні. Як відзначають дослідники, найбільше претензій виявляють ті поляки, які не мають безпосереднього контакту з українськими біженцями. Це означає, що велика частина упереджень формується не з досвіду, а з політичних заяв, новин, фрагментованих історій у соцмережах.
Слід зазначити, що на рівні держави було запроваджено спеціальний режим тимчасового захисту, а також впроваджено прискорену процедуру отримання ідентифікаційного номера PESEL. Саме завдяки цьому українці могли офіційно працювати, влаштовувати дітей у дитсадки та школи, отримувати базову медичну допомогу й користуватися низкою соціальних програм.
За офіційними даними польської бази PESEL, у 2025 році в Польщі було зареєстровано близько 1 мільйона українських біженців. Більшість з них — жінки з дітьми, пенсіонери та особи працездатного віку, які або вже інтегрувалися в польський ринок праці, або перебувають на етапі соціальної адаптації.
Ця масова присутність є найбільшою міграційною хвилею у новітній історії Польщі. Вона змінила ринок праці, шкільну систему, місцеву політику. Водночас це породило хвилю нових соціальних викликів: від необхідності перекладу документів і навчальних програм до перерозподілу медичних і житлових ресурсів.
Зміна настроїв у польському суспільстві є попередженням. Польща залишається ключовим союзником України, і ця підтримка не обмежується офіційними зустрічами чи гуманітарною допомогою. Вона ґрунтується на довірі, історичній пам’яті, спільному досвіді загроз і криз. Але будь-яке партнерство вимагає взаємної поваги, адаптації й готовності чути один одного.
Для українців у Польщі це означає необхідність більшої інтеграції у професійне, освітнє, громадське життя, участі у місцевих ініціативах, комунікації з польськими сусідами. Для української держави — розуміння того, що діаспора потребує не лише прав, але й чіткої стратегії комунікації, інституційної підтримки, механізмів реагування на напругу.
Без такого підходу навіть найміцніші партнерства можуть ослабнути — не через ворожість, а втому, брак уваги і відсутність системної роботи.
