У Нідерландах виникла критична проблема, пов’язана з розміщенням українських біженців. Країна, яка від початку війни відкрила свої двері для тих, хто залишив домівки через російське вторгнення, зараз стикається з обмеженнями власних ресурсів, повідомляє ІА “ФАКТ”.
Сучасна ситуація з біженцями у Нідерландах
За даними Асоціації муніципалітетів Нідерландів (VNG), оприлюдненими у виданні NOS 9 вересня, понад 97 тисяч місць у муніципальних центрах прихистку заповнені майже повністю. Протягом останніх місяців ситуація лише загострювалася, оскільки кожного тижня прибуває близько трьох сотень українців. Цей потік не можна назвати масовим у масштабах усієї країни, однак на тлі перевантаженої інфраструктури він створює серйозні проблеми для місцевої влади.
Муніципальні центри прийому, які спочатку розраховувалися на тимчасове навантаження, тепер фактично працюють без резервів. Все частіше трапляються випадки, коли українцям відмовляють у притулку, хоча з юридичної точки зору муніципалітети не мають права цього робити. Ситуацію описують як «критичну»: у багатьох місцях посадовці змушені буквально розподіляти людей по ліжках, а не по кімнатах, а це свідчить про досягнуту межу можливостей системи.
Міністерство з питань притулку та міграції визнало наявність «жахливих ситуацій», коли вразливі особи залишаються без даху над головою. Йдеться насамперед про жінок з дітьми та людей похилого віку, які найбільше потребують безпеки й стабільних умов проживання.
Що пропонує уряд Нідерландів
На тлі зростаючого навантаження уряд Нідерландів змушена обговорювати нові підходи. Одним з напрямів стала пропозиція розглянути можливість співучасті українців у витратах на проживання. Йдеться про тих, хто має роботу чи стабільний дохід і потенційно може оплачувати оренду житла або брати на себе частину витрат. Така ідея подається не як обмеження прав, а як спосіб зменшити фінансовий тиск на муніципалітети, які нині несуть головний тягар відповідальності.
Водночас ця пропозиція порушує ширшу суспільну дискусію. Українці у Нідерландах мають особливий статус: до квітня 2027 року вони можуть перебувати у країні без процедури надання притулку, користуватися медичною допомогою, отримувати житло та право на освіту для дітей.
Такий режим від самого початку сприймався як винятковий, але у нових умовах він починає викликати запитання, пов’язані з балансом між соціальною підтримкою та самостійністю біженців. Для нідерландського суспільства це важливий етап: чи може система надалі залишатися суто державною опікою, чи потребує вона переходу до моделі партнерства з тими, хто має змогу частково фінансувати власне життя.
Безпека й соціальні виклики
Нестача місць у притулках — це не лише питання комфорту чи рівня забезпечення, а й проблема безпеки. Коли тисячі людей живуть у тимчасових приміщеннях, будь-яка надзвичайна ситуація стає ризиком для сотень мешканців. Символом вразливості цієї системи стала пожежа, що сталася 19 серпня в одному з притулків, де мешкали українські біженці. Інцидент привернув увагу до того, що навіть за наявності достатньої кількості місць залишається питання їхньої відповідності елементарним нормам безпеки.
Окрім технічних аспектів, є ще й людський фактор. Тривале перебування у тимчасових центрах створює психологічне напруження, особливо для дітей. Люди, які вже пережили травматичний досвід війни та втрати домівки, тепер стикаються з новими труднощами у країні, яка надала прихисток. Це не лише випробування для біженців, а й виклик для місцевих громад, що намагаються інтегрувати новоприбулих у соціальне життя, не допустивши зростання напруги всередині суспільства.
Баланс між гуманністю та ресурсами
Ситуація у Нідерландах демонструє типову дилему, перед якою стоїть сучасна Європа. З одного боку, існує зобов’язання допомагати тим, хто втікає від війни, адже це питання гуманності та міжнародної солідарності. З іншого — ресурси муніципалітетів і держави не є безмежними, і коли система досягає критичної межі, постає необхідність шукати нові моделі. Власне, дискусія про внесок самих українців є частиною цього процесу: вона показує, що йдеться не лише про розподіл коштів, а й про вироблення нових соціальних механізмів, які могли б поєднати принцип справедливості й реальні можливості держави.
З огляду на те, що війна в Україні не завершується, а потреба в захисті для сотень тисяч людей залишатиметься актуальною ще роками, Нідерланди та інші країни Європи змушені шукати довгострокові рішення. Це завдання виходить за межі простого підрахунку вільних ліжок і вимагає комплексного бачення: від розширення житлових програм до інтеграційних заходів, які допоможуть українцям адаптуватися й частково самостійно забезпечувати себе. Лише такий підхід може дати шанс уникнути повторення «критичних ситуацій», які нині стали реальністю для нідерландських муніципалітетів.
