Програма Homes for Ukraine, започаткована у Великій Британії, від початку замислювалася як відповідь на гуманітарну катастрофу, що розгорнулася після початку повномасштабної війни в Україні. Вона одразу стала символом готовності британського суспільства простягнути руку допомоги тим, хто опинився у скрутному становищі, залишивши власні домівки та звичне життя. Тисячі британських родин погодилися прийняти українців, віддавши їм частину свого простору, а держава обіцяла створити зрозумілий і працюючий механізм підтримки. Проте через три роки від початку дії програми щораз частіше лунають свідчення про її надмірну зарегульованість, втрату ефективності та неспроможність відповідати тим очікуванням, які покладали на неї і біженці, і хости.
Про це повідомляє ІА “ФАКТ”.
Досвід британських сімей, які прийняли українців
Як зазначає Independent, багато хто з британців розповідає про те, що підтримка біженців стала для них особистою історією. Так, Джульєт Гровер, донька біженця, вирішила допомогти сім’ї з Дніпра: жінці з двома дітьми, які приїхали до Сполученого Королівства практично без речей. Вона розраховувала на відносно швидке врегулювання всіх документів, але на практиці зіткнулася з хаосом.
Візи опрацьовувалися чотири місяці, а документи однієї з дітей взагалі зникли. Для того щоб з’ясувати, де вони знаходяться, Джульєт доводилося долати сотні кілометрів до офісів МВС, і навіть там їй не завжди дозволяли потрапити всередину.
Цей досвід показав, що для хостів — людей, які добровільно погодилися надати свій дім — бюрократичні труднощі стають таким самим викликом, як і для самих біженців. І якщо Джульєт мала сили і мотивацію долати бар’єри, то багато інших британських сімей просто не могли витрачати стільки часу та ресурсів, щоб допомагати українцям у вирішенні формальних питань.
Життя українських сімей у Британії
Для українців, які приїхали за програмою, реальність теж виявилася далекою від очікувань. Люди, які в Україні мали стабільні професії — банкіри, інженери, педагоги, лікарі, — у Великій Британії часто змушені погоджуватися на низькооплачувану роботу в супермаркетах чи клінінгових компаніях. Причиною стає не лише відсутність визнання дипломів, а й мовний бар’єр, через який навіть оформлення елементарних документів перетворюється на складне випробування.
Олена, підопічна Джульєт, згадує, що лише завдяки наполегливості хостки діти змогли потрапити до школи, а вона сама отримала страховий номер. Проте далеко не всі українські сім’ї мають поруч таких людей, готових витратити тижні на боротьбу з бюрократичною машиною.
Мовні та візові труднощі
Однією з найбільш відчутних проблем є відсутність перекладів. Державні інструкції, форми й повідомлення доступні лише англійською, що фактично унеможливлює самостійне проходження процедур для тих, хто не володіє мовою. Найбільше це вдаряє по літніх переселенцях: колишні вчителі, лікарі, інженери у нових умовах залишаються без пенсій і змушені шукати будь-яку роботу, часто неофіційну, аби вижити.
Додатковою складністю є й продовження віз. Сьогодні в країні перебуває близько 300 тисяч українців, більшість з яких мають тимчасові дозволи. Формально уряд продовжив термін їх дії ще на два роки, однак сама процедура стала джерелом нових проблем. Подати документи потрібно за 28 днів до завершення терміну, а розгляд може тривати до двох місяців. Весь цей час люди живуть у підвішеному стані, ризикують втратити роботу чи житло, а іноді й доступ до власних банківських рахунків.
Житлова криза та невизначеність
Оренда житла виявилася ще одним болючим викликом. Без британського гаранта або великого депозиту знайти квартиру практично неможливо. Власники часто відмовляються підписувати угоди з людьми, які мають тимчасовий статус.
Як наслідок, українські сім’ї або залишаються залежними від волонтерів та хостів, або змушені часто переїжджати з місця на місце. Це створює відчуття нестабільності й неможливості будувати довгострокові плани, навіть попри трирічне перебування у країні.
Немає сумнівів, що Homes for Ukraine врятувала життя десяткам тисяч людей, які втекли від війни. Проте з часом стало очевидно: система, яка замислювалася як швидкий гуманітарний механізм, потребує серйозного оновлення. Британські хости й самі українці наполягають, що без реформ, які спростили б бюрократичні процедури, без мовної підтримки та більш прозорої системи продовження віз, програма ризикує остаточно втратити довіру.
Для багатьох українців Британія залишається країною надії, однак водночас і країною постійних випробувань. І саме від рішень уряду залежить, чи зможе ця надія перетворитися на стабільність, чи ж вона залишиться тимчасовим прихистком у чужій державі.
