За останні три роки в Фінляндії поступово формується нова соціальна реальність, у якій українські громадяни, що виїхали через повномасштабне вторгнення Росії, дедалі рідше сприймають своє перебування як тимчасовий етап. Якщо спочатку більшість біженців були переконані, що повернуться додому одразу після завершення війни, то сьогодні результати досліджень свідчать про інший тренд: кількість тих, хто прагне інтегруватися у фінське суспільство й залишитися там надовго, невпинно зростає, пише ІА “ФАКТ”.
Динаміка змін у ставленні до повернення
Як повідомляє Yle, дослідження, проведене влітку 2025 року, показало суттєву зміну у планах громадян України щодо повернення додому. Якщо у перші місяці після початку повномасштабного вторгнення більшість переселенців сприймали Фінляндію як тимчасовий притулок, то нині ситуація виглядає інакше.
Лише шість відсотків опитаних заявили про чіткий намір повернутися після війни, тоді як дві третини, а саме шістдесят шість відсотків респондентів, висловили бажання залишитися у Фінляндії на постійній основі. Ще двадцять шість відсотків досі не визначилися, який вибір зроблять у майбутньому.
Якщо порівняти ці результати з попередніми хвилями опитувань, можна побачити виразну тенденцію до зростання. Влітку 2022 року лише двадцять сім відсотків українців говорили про бажання залишитися у Фінляндії, восени 2023 року цей показник зріс до п’ятдесяти одного відсотка, а вже у 2025 році перевищив дві третини.
Така динаміка, як вважають дослідники, пояснюється передусім невизначеністю щодо строків завершення війни, а також міркуваннями безпеки, особливо серед тих, хто походить із регіонів, які найбільше постраждали від бойових дій.
Співавторка дослідження Анастасія Копцюх наголошує, що з часом, коли люди інтегруються у нове суспільство, частка тих, хто розглядає можливість повернення, зменшується. Інтеграція — це не лише мовні навички, а й доступ до роботи, освіти, соціальних послуг, знайомство з культурними традиціями та формування відчуття приналежності. Ті, хто встигає налагодити життя у новому середовищі, дедалі менше схильні залишати його, навіть якщо їхній дім в Україні з часом стане безпечнішим.
Мовна адаптація та ринок праці
Важливим показником рівня інтеграції стала динаміка у вивченні мов. Якщо у 2022 році лише незначна частина переселенців мала базові знання фінської, то нині ситуація змінилася кардинально. Тридцять вісім відсотків опитаних повідомили, що можуть працювати або навчатися фінською мовою, тоді як три роки тому цей показник дорівнював нулю, а у 2023 році складав лише дванадцять відсотків. Зростання володіння англійською також є відчутним, адже ця мова полегшує доступ до багатьох сфер праці та навчання.
Знання мови безпосередньо впливає на працевлаштування. Тридцять чотири відсотки тих, хто вже оволодів фінською, мають роботу, проте дев’ятнадцять відсотків респондентів зазначили, що рівень їхніх мовних навичок, навіть із додатковим знанням англійської чи шведської, залишається недостатнім для повноцінного входження у ринок праці.
За даними опитування, шістдесят сім відсотків українців у Фінляндії активно шукали роботу, проте лише третині вдалося її знайти. Ті, хто не подавав заяв на вакансії, найчастіше пояснювали це слабким знанням мови (сімдесят два відсотки таких випадків) або складною ситуацією з працевлаштуванням (двадцять п’ять відсотків).
Довгострокові плани і законодавчі можливості
Чимало українців уже зараз планують забезпечити своє життя у Фінляндії на законних підставах після завершення дії тимчасового захисту. Сорок вісім відсотків респондентів заявили про намір отримати дозвіл на проживання на підставі роботи, навчання або сімейних зв’язків.
Ще чотирнадцять відсотків повідомили, що розраховують продовжувати проживання завдяки вже наданим дозволам. Законодавство Фінляндії створює для цього сприятливі умови, адже воно дозволяє особам з візою типу B (тимчасовий захист) паралельно оформити дозвіл на проживання типу A, не втрачаючи при цьому статусу тимчасового захисту.
Соціальна структура опитаних
У дослідженні взяли участь понад дві тисячі українців, з яких шістдесят три відсотки були вихідцями зі східних регіонів країни. Цей факт важливий, оскільки саме люди з найбільш постраждалих територій виявляють найбільшу готовність залишатися в країнах Європи на тривалий час. Для них повернення додому часто пов’язане не лише з питаннями безпеки, але й із відсутністю інфраструктури, житла чи роботи.
Отримані результати демонструють, що Фінляндія для значної частини українців перестає бути лише тимчасовим притулком, а перетворюється на простір для побудови довгострокових життєвих стратегій. Мовна адаптація, поступове працевлаштування та законодавчі механізми легалізації формують основу для інтеграції.
Водночас сам факт того, що більшість опитаних не планують повернення навіть після завершення війни, є свідченням глибших процесів, які змінюють як українське суспільство, так і країни, що прийняли вимушених переселенців. Для України це означає не лише тимчасову втрату робочої сили, але й потребу у стратегічному перегляді підходів до майбутньої реінтеграції тих громадян, які згодом можуть вирішити повернутися.
Наміри українців пояснюються не лише міркуваннями безпеки, адже війна триває і перспектива повернення залишається невизначеною, але й поступовим укоріненням у новому середовищі. Опанування фінської та англійської мов, доступ до освіти і працевлаштування, знайомство з місцевими культурними практиками створюють передумови для того, щоб країна, яка спершу була прихистком, перетворювалася для багатьох на другий дім.