З початку повномасштабної війни Росії проти України мільйони громадян України отримали тимчасовий захист у країнах Європейського Союзу. Цей механізм, який спочатку розглядався як тимчасовий крок гуманітарної допомоги, перетворився на довготривалий інструмент. І хоча Європейська комісія запропонувала подовжити дію тимчасового захисту до березня 2027 року, питання майбутнього цих людей стало одним з найгостріших на порядку денному ЄС. Все частіше на поверхню виходять розбіжності між країнами-членами, що може загрожувати єдності Союзу, пише ІА “ФАКТ”.
Нерівномірність умов та загроза конфліктів між країнами ЄС
Мільйони українців, розсіяних по території ЄС, потрапили в дуже різні реалії. Уряди країн визначали власні умови реалізації механізму тимчасового захисту, і це призвело до очевидних диспропорцій. У деяких державах — зокрема в Німеччині, Нідерландах, Швеції — біженцям надали розширений доступ до ринку праці, фінансову допомогу, мовні курси та соціальне житло. В інших країнах — таких як Угорщина чи Болгарія — система підтримки істотно слабша.
Це породило тенденцію так званої «вторинної міграції», коли українці, вже отримавши статус захисту в одній країні, переїжджають до іншої з вигіднішими умовами. У Брюсселі визнають, що така динаміка може спричинити конфлікти між країнами-членами. У більш привабливих державах дедалі гучніше лунають голоси, які скаржаться на непропорційне навантаження на соціальні системи. Тим часом інші країни — де біженців суттєво менше — не поспішають змінювати свої політики. Про це повідомляє NZZ.
Правова невизначеність і криза довготривалого планування
Хоча статус тимчасового захисту вже тричі продовжувався, за чинним законодавством ЄС його застосування обмежене трирічним терміном. Тобто з початку 2025 року українські біженці фактично опиняються в зоні правової турбулентності. Жодного довгострокового статусу, який дозволяв би їм залишатися в ЄС після завершення дії цього механізму, наразі не існує.
Ця ситуація не лише створює невизначеність для самих українців, а й гальмує їхню інтеграцію. Роботодавці побоюються укладати контракти з людьми, термін перебування яких у країні під питанням. На ринку оренди житла тимчасовий статус також сприймається з недовірою. Таким чином, без правового закріплення перспектива повноцінного життя в країнах ЄС залишається примарною для мільйонів.
Соціальні ризики та обмеженість гуманітарних механізмів
Переходити до класичних процедур надання притулку для українців — теж не вихід. Адміністративні системи більшості країн-членів просто не витримають потоку в сотні тисяч нових заяв. Крім того, формальне надання статусу біженця пов’язане з суворішими критеріями та довшими процедурами. Це могло б створити правовий вакуум, в якому частина українців — особливо найвразливіші категорії: літні люди, матері з дітьми, особи з інвалідністю — опинилися б поза межами легального перебування.
Політичний радник Міжнародного центру розвитку міграційної політики у Відні Мартін Вагнер наголошує: зволікання лише посилює загрозу. Він вважає, що країни ЄС повинні якнайшвидше сформулювати єдину перспективну стратегію щодо українських біженців.
Серед ідей, які обговорюються на рівні експертів та окремих політиків, — запровадження особливого «дозволу на реконструкцію» («Reconstruction Permit»). Цю концепцію запропонував колишній віцепрем’єр Нідерландів Лодевейк Ашер. Йдеться про надання українцям права залишатися в країнах ЄС до десяти років, водночас не перешкоджаючи добровільному поверненню додому.
Інші пропонують радикальніший варіант — надати українським біженцям статус постійного резидента на рівні всієї Європи. Але ці рішення потребують узгодження на міждержавному рівні — а отже, на їх реалізацію можуть піти роки. У реальності ж українцям потрібне рішення вже зараз.
Повернення дедалі менш імовірне: інтеграція в країнах ЄС триває
Попри перші емоційні заяви у 2022 році, коли біженці масово говорили про швидке повернення, реальність за три роки змінилася. Війна триває, економічна невизначеність в Україні зростає, а діти, що вже кілька років ходять до європейських шкіл, адаптувалися до нових умов.
Тим часом механізми постійного проживання в різних країнах ЄС прив’язані до економічної самостійності заявника. Тобто фактично з такої перспективи автоматично виключаються вразливі групи — ті, хто не працює, не має достатніх доходів або не відповідає іншим критеріям. Саме вони стануть першими жертвами політичної бездіяльності.
У ситуації, що виглядає як тупик, Єврокомісія вирішила вдатися до класичного інструменту: призначити спеціального представника. Цей посланник отримає мандат вести перемовини з державами-членами та Україною щодо пошуку альтернативи чинному статусу тимчасового захисту. Позиція Брюсселя очевидна: необхідно уникнути спонтанної концентрації українських біженців у кількох країнах, адже це може призвести до соціального напруження й політичних криз.
Наразі Євросоюз балансує між ідеалами солідарності та прагненням окремих держав мінімізувати власні навантаження. І хоча українці більше не є темою номер один у політичному порядку денному, час для прийняття рішень вичерпується. Без чіткої, передбачуваної та спільної політики в найближчі місяці ЄС ризикує не лише втратити керованість процесом, а й дати поштовх до нового витка міждержавного конфлікту — цього разу не через розподіл газу чи квот, а через людей, які втекли від війни.
