З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну мільйони українців знайшли прихисток у країнах Європейського Союзу. Тимчасовий захист, який було активовано на рівні всього ЄС у березні 2022 року на підставі спеціальної директиви Ради ЄС, забезпечив цим людям право на проживання, доступ до роботи, соціальні послуги, освіту та медичне забезпечення. Для багатьох ця система стала життєво важливою альтернативою повній процедурі надання притулку, дозволяючи уникнути надмірного адміністративного навантаження на уряди країн ЄС і водночас гарантувати захист мільйонам біженців.
Проте, як визнають у самій Європі, питання подальшої долі цієї правової моделі захисту стає дедалі актуальнішим. Попри те, що Рада ЄС офіційно продовжила тимчасовий захист для українців до березня 2026 року, окремі уряди вже розпочали внутрішні дискусії про сценарії «після війни». Деякі держави розглядають три варіанти: припинення захисту, перехід до режиму постійної інтеграції або поступове стимулювання повернення українців додому. Це породжує запитання як серед українських громадян, так і серед правозахисників: чи залишиться гуманітарна підтримка стабільною, чи перетвориться на інструмент політичного маневрування? Про це повідомляє ФАКТ.
Позиція України
На тлі зростаючої невизначеності віцепрем’єр-міністр — міністр національної єдності Олексій Чернишов чітко окреслив позицію Києва. Він наголосив: жодна розмова про зміну статусу тимчасового захисту для українських громадян не може вестися до моменту досягнення довготривалого і стійкого миру в Україні. Як зазначив Чернишов, український уряд не лише стежить за перебігом дебатів у ЄС, а й бере активну участь у консультаціях, аби відстоювати інтереси своїх громадян у кожній країні перебування.
«Говорити про зміну статусу для українців за кордоном можна лише тоді, коли настане довготривалий і стійкий мир. Наші міжнародні партнери абсолютно чітко це розуміють», — наголосив віцепрем’єр.
Він також підкреслив, що Міністерство національної єдності продовжує працювати над гарантіями підтримки для кожного українця, який тимчасово перебуває за межами держави. Мова йде не лише про захист прав, а й про забезпечення доступу до інформації, юридичної допомоги, освіти, соціальних послуг — усіх ключових компонентів, які дозволяють українцям зберігати гідність і стабільність у складних обставинах.
4,3 мільйона українців під захистом ЄС
За даними Євростату, станом на 31 січня 2025 року у країнах Євросоюзу перебували майже 4,3 мільйона українців зі статусом тимчасового захисту. Це найбільший гуманітарний проєкт у новітній історії ЄС, що об’єднав зусилля інституцій, місцевої влади, бізнесу та волонтерських структур.
Найбільше українців розміщено в Польщі, Німеччині, Чехії, Нідерландах та Італії. У кожній із цих країн діють власні програми інтеграції, але всі вони спираються на одну загальну правову базу — Директиву про тимчасовий захист. Її офіційне продовження до весни 2026 року зняло напругу на найближчу перспективу, однак водночас актуалізувало розмови про те, що буде після.
Сценарії, які обговорюються у ЄС
Станом на квітень 2025 року Євросоюз не ухвалив єдиного стратегічного рішення щодо подальшої долі тимчасового захисту для українців після завершення війни. Урядові аналітичні центри і неурядові організації дискутують про потенційні шляхи:
- Масове повернення додому — підходить лише в умовах стабільного миру й відновлення України, чого наразі немає.
- Інтеграція через нові статуси — наприклад, пропозиція автоматичного переведення українців у категорію «довгострокових резидентів» з розширеними правами.
- Поетапне завершення захисту — з чіткими винятками, підтримкою та соціальним супроводом для найбільш вразливих.
Усі ці сценарії супроводжуються політичними, економічними та етичними дилемами. Деякі країни вважають, що тривала присутність мільйонів українців вимагає переосмислення міграційної політики. Інші — навпаки — наголошують на гуманітарному обов’язку підтримки до моменту, коли повертатися буде безпечно.
Для України тимчасовий захист у ЄС — це не просто адміністративна формула. Це гарантія гідного життя для мільйонів людей, які були змушені покинути свої домівки через війну. Висловлювання віцепрем’єра Чернишова є прямим сигналом до партнерів: без стійкого миру — жодного перегляду статусу. Саме такий підхід має лягти в основу подальших європейських рішень. Бо інакше гуманітарна підтримка може втратити сенс — стати тимчасовим політичним компромісом замість реального захисту.
