Українці, які шукають захист від війни у Франції, нерідко стикаються з тим, що замість омріяної стабільності їх зустрічає інший фронт — бюрократичний. Франція є державою зі століттями адміністративної традиції, яка вражає своєю пристрастю до паперів, печаток і формулярів. Тут майже кожна офіційна дія є читким алгоритмом, в якому головними є правильно оформлена форма, підпис і довідка. Для людей, які приїхали сюди у пошуках порятунку, це є часто джерелом стресу і безсилля. Однак цей лабіринт можна пройти, якщо знати, з чим маєш справу, пояснює ІА “ФАКТ”.
Форма понад все: що змушує іноземців ламати голову
Основи французької бюрократії закладено ще в епоху абсолютної монархії, коли влада короля Людовика XIV передбачала тотальний контроль, в тому числі документальний. Згодом країна пройшла крізь революції, імперії, республіки, але головна риса — прагнення все регламентувати — залишилась незмінною. Саме звідси походить ідея, що будь-який соціальний механізм має працювати за чітко виписаними правилами.
У ХХІ столітті Франція, попри загальну тенденцію до диджиталізації, не поспішає розлучатися з паперами. Навіть найсучасніші онлайн-портали просять завантажити скан рукописної заяви чи сфотографовану квитанцію. Формальність перемагає функціональність.
Французька система соціального захисту вважається однією з найрозвиненіших у світі. Вона охоплює широкий спектр допомог — від фінансових виплат для сімей із дітьми до медичного страхування та житлових субсидій. Водночас доступ до цих ресурсів можливий лише за умови повного і формально правильного документального супроводу. Все має бути задекларовано, підтверджено, надано у встановленій формі — тільки тоді держава визнає право людини на допомогу.
Ще одним ключовим принципом французької адміністративної системи є прагнення до максимальної рівності. Стандартизовані формуляри, уніфіковані процедури та вимоги до підтверджувальних документів покликані створити однакові умови для всіх — незалежно від громадянства, соціального статусу чи походження. Ідея полягає в тому, що чіткі правила й однакова бюрократична мова мають забезпечувати справедливий розподіл прав та обов’язків між усіма учасниками системи.
Окрема увага у Франції приділяється захисту особистої інформації. Держава дотримується жорстких норм конфіденційності: дані не просто збираються, а ретельно перевіряються і обробляються з урахуванням численних правових обмежень. Це додає ще один рівень складності до процесу оформлення будь-яких пільг, проте водночас гарантує, що персональні відомості не будуть використані без згоди та належного контролю.
Для українських біженців, які часто приїжджають у стані невизначеності, бюрократична реальність Франції є справжнім викликом. Однак проблема полягає не лише в обсязі довідок, а й у специфічній термінології, відмінностях між департаментами та внутрішніх суперечностях системи. Найчастіше українці стикаються з незрозумілими абревіатурами: CAF, CPAM, OFII, ANTS, URSSAF, DGFIP — це установи, через які проходять усі ключові процедури. Вони відповідають за виплати, податки, страховки, посвідки на проживання, але без пояснень ці назви виглядають як закодовані послання. Щоб не заплутатися, іноземцям доводиться створювати свої словники.
Одним з головних випробувань є “pièce justificative” — підтверджувальні документи. У Франції довідку не подаєш просто так, до неї завжди мають бути додатки. І що гірше — ці самі документи можуть знадобитися знову і знову, навіть якщо вони вже подавалися. Особливо часто просять: копії паспорта, підтвердження адреси, банківські реквізити (RIB), довідки про доходи або декларації.
Нерідко виникає ситуація замкненого кола: для отримання одного документу потрібен інший, а щоб отримати цей інший — знову попередній. Наприклад, щоб оформити carte vitale, потрібно мати посвідку на проживання, а щоб отримати посвідку — часто запитують уже виданий номер соціального страхування. Вихід з таких ситуацій — вимагати тимчасову довідку “attestation en attente”.
Навіть ті, хто добре володіє французькою, можуть загубитися в термінології. Адміністративна мова має свою граматику і лексику. Вирази на кшталт “attestation sur l’honneur” або “quittance de loyer datant de moins de trois mois” виглядають лякливо, а для новоприбулих біженців це взагалі інший вимір. І тут головне — не боятись просити пояснень і не здаватися після першого непорозуміння.
На перший погляд, Франція пропонує багато онлайн-інструментів: medстрахування на ameli.fr, податки на impots.gouv.fr, оформлення документів на ants.gouv.fr. Є навіть довідковий портал service-public.fr. Проте користування цими сайтами є ще однією пригодою. Вони можуть “викидати” користувача, зависати, не приймати файли через неправильний формат. До того ж,навіть цифрові подання рідко замінюють фізичні документи. Найчастіше після онлайн-подачі все одно доведеться щось надсилати поштою.
Лайфхаки виживання для українців
Ключем до виживання є системність. Варто одразу створити окремі папки (фізичні й електронні) для житла, медичних справ, імміграційної документації, фінансів. Крім того, слід мати завжди під рукою копії документів. Надсилати документи варто рекомендованим листом з підтвердженням. При відвідуванні установи записуйте ім’я працівника й зміст розмови. Все це може знадобитися, якщо твій запит “загубиться” або хтось скаже, що ти нічого не подавав.
Ще одна порада — не боятись ставити питання. Працівники служб не завжди привітні, але вони розуміють, що іноземцям важко. Французьке суспільство в цілому толерантне до помилок у заповненні бланків — якщо бачать, що ти намагаєшся.
Франція — держава, що дотримується принципу децентралізації. Це означає, що одна й та сама процедура може виглядати інакше в різних містах. Документ, прийнятий у Тулузі, може не підійти в Бордо. Деякі департаменти вимагають додаткові довідки, інші — мають свої шаблони заяв. Те саме з прийомами: часто без попереднього запису навіть не пустять до установи. А записатися буває важко: на сайтах немає вільних дат, телефони мовчать. Єдиним шляхом в цій ситуації є наполегливість і регулярні спроби.
Жодна з цих проблем не є катастрофічною. Мільйони людей у Франції щодня проходять цей шлях, іноземці оформлюють документи, отримують статуси, пільги, виплати. Але цей процес вимагає часу, спокою і — головне — розуміння, що це марафон, а не спринт.
